Ліман Баум: Чарівник Країни Оз

Але найдивовижнішими в цій незвичайній країні були люди: молочниці й пастушки в барвистих корсетках і широких, поцяткованих золотом спідницях; принцеси в пишних шатах золотого, срібного й пурпурового кольорів; пастухи в штанцях до колін — штанці в рожеву, жовту й синю смужку, а на ногах черевички із золотими пряжками; принци в діамантових коронах, єдвабних камзолах та горностаєвих мантіях і кумедні червонощокі блазні в пелеринках та високих ковпаках. Найголовніше ж те, що і маленькі жителі цієї маленької країни, і їхні костюми були порцелянові.

Ніхто з них спочатку не звертав уваги на мандрівників, тільки маленький собачка бузкового кольору, у якого голова була більша за тулуб, підбіг до муру, погавкав на них тоненьким голосочком і втік.

— А як же ми спустимося? — спитала Дороті.

Драбина виявилася такою важкою, що вони не подужали витягти її нагору. Але Страшило знайшов вихід: він плюхнувся з муру вниз, а його друзі одне по одному позіскакували на нього, щоб не пошкодити ноги на твердій долівці. Ясна річ, стрибали вони так, щоб не впасти йому на голову, повну шпильок та голок. Потім друзі підняли Страшила, що під їхньою вагою зовсім був розплющився, підбили солому, й він знову зробився кругленький і опецькуватий.

— Що ж, дорога в нас одна — на південь, — сказала Дороті. — Ходімо навпростець.

І вони рушили країною порцелянових людей.

Біля першого будиночка порцелянова молочниця доїла порцелянову корову. Побачивши їх, корова раптом хвицьнула ногою, перекинула ослінчик, і молочниця та її відро зі страшним брязкотом упали на порцелянову долівку.

Дороті жахнулася, побачивши, що в корови відламалася нога, відро розбилося на друзки, а в бідолашної молочниці пощербився лікоть.

— Ну от! — сердито вигукнула гарненька молочниця. — Дивіться, що ви накоїли! В моєї корови відлетіла нога, й мені доведеться знову вести її до ремонтної майстерні й чекати, поки її склеять і поки клей висохне! Хто вам дав право з’являтися сюди й лякати мою корову?

— Пробачте, — сказала Дороті. — Я дуже шкодую, що так сталося.

Але розгнівана молочниця навіть не відповіла їй — сердито підібрала відламану ногу й пішла геть, ведучи за собою корову. Бідна тварина шкутильгала на трьох ногах, а молочниця, притискаючи до себе пощерблений лікоть, кидала на незграбних чужинців сердиті погляди.

Дороті цей нещасний випадок дуже засмутив, а добросердий Лісоруб сказав:

— Будьмо, друзі, обережніші, бо накоїмо в цьому дивовижному краю непоправного лиха.

Трохи далі Дороті побачила юну принцесу в пишних шатах. Помітивши незнайомців, принцеса спершу зупинилася, а тоді кинулась навтіки.

Дороті, якій хотілося ближче роздивитись на порцелянову красуню, побігла за нею, але та закричала:

— Не женіться за мною! Не женіться за мною! Голос у неї був такий переляканий, що Дороті зупинилась і здалеку гукнула:

— А чому ви так боїтеся?

— Тому що коли я біжу, то можу впасти й розбитися, — відповіла принцеса, також зупиняючись на безпечній відстані.

— Хіба вас не можуть склеїти? — спитала Дороті.

— Можуть. Але коли мене склеять, тріщинки однаково залишаться і я не буду вже такою гарненькою.

— І то правда, — погодилася Дороті.

— У нас тут є пан Блазень, один із наших клоунів, — повела далі порцелянова принцеса. — Він весь час намагається стояти на голові. Блазень розбивався сто разів, і сто разів його склеювали, і тепер вигляд у нього просто жахливий. Та ось він власною персоною. Гляньте на нього, і вам усе стане ясно.

До них наближався маленький клоун. Його яскравий червоно-жовто-зелений одяг і справді весь був помережаний тріщинками — це означало, що його склеювали хтозна-скільки разів.

Клоун заховав руки в кишені, надув щоки, зухвало підморгнув їм і промовив:

— Замовкніть, пане Блазню! — обурилась принцеса. — Хіба ви не бачите — це іноземці, до них треба виявляти повагу.

— Увага, увага, виявляю повагу! — вигукнув клоун і став на голову.

— Не ображайтеся на нього, — сказала принцеса дівчинці. — Йому разом із головою склеїли й розум, через те він і меле казна-що.

— А я й не ображаюся, — відповіла Дороті, а потім додала: — Ви така гарненька — очей не відведеш. Дозвольте мені забрати вас із собою в Канзас! Я поставила б вас на полицю і весь час милувалася б вами.