Ліман Баум - Чарівник Країни Оз

Протягом трьох днів Дороті не мала від Оза ніяких звісток. Для дівчинки то були сумні дні, хоч вона й не могла не радіти за своїх щасливих друзів. Страшило казав усім, що в голові у нього рояться прекрасні думки; щоправда, тими думками він ні з ким не ділився, пояснюючи, що ніхто, крім нього, їх просто не зрозуміє. Бляшаний Лісоруб на кожному кроці відчував, як у грудях підстрибує серце, й гордо заявляв, що воно виявилося ще добрішим, ніж те, яке він мав, бувши людиною з плоті й крові. Лев запевняв усіх, що тепер не боїться нікого на світі й ладен помірятися силою з цілою армією вояків або з десятком кровожерливих калідагів.

Поділяючи радість своїх друзів, Дороті, однак, щодень більше тужила за рідним Канзасом.

Та коли настав четвертий день, Оз, нарешті, запросив її до тронної зали і, привітавши, лагідно промовив:

— Сідайте, ясочко. Гадаю, я придумав-таки, як вам вибратися з цієї країни.

— Й перебратися до Канзасу? — з надією спитала дівчинка.

— Ну, щодо Канзасу я не певен, — відповів Оз, — бо не маю ані найменшого уявлення, де його шукати. Найголовніше зараз — перетнути пустелю, а там уже можна буде розпитати, де Канзас лежить і як до нього дістатися.

— Але як же її перетнути?

— От до цього я й веду. Розумієте, мене занесло в цю країну на повітряній кулі. Ви теж попали сюди повітрям — вас закинув через пустелю смерч. Тож я й подумав, що вибиратися звідси теж треба по небу. Викликати смерч, мені, звісно, несила. Зате я можу спробувати зробити повітряну кулю!

— А як її роблять? — спитала Дороті.

— Повітряну кулю виготовляють із шовку, а шовк просочують клеєм, щоб крізь нього не виходив газ. Цієї тканини в моєму палаці скільки завгодно — принаймні на повітряну кулю вистачить. А от газу, яким її наповнюють, щоб вона піднялася в повітря, немає ні в палаці, ані взагалі ніде в цій країні.

— Але ж якщо вона не підніметься, то яка з неї користь? — сказала Дороті.

— Ніякої, — кивнув головою Оз. — Але змусити її злетіти можна і в інший спосіб, за допомогою гарячого повітря. Газ, звичайно, надійніший, бо якщо гаряче повітря охолоне, куля може приземлитися десь посеред пустелі, й тоді ми пропали.

— «Ми»? — здивувалася дівчинка. — Ви збираєтеся летіти зі мною?

— Авжеж, — відповів чоловічок. — Мені вже набридло бути шахраєм. На люди вийти я боюсь: якщо мої піддані побачать, що я не чарівник, а ошуканець, то добром це для мене не скінчиться. А знаєте, як нудно все життя сидіти за замкненими дверима! Ні, краще повернутися разом із вами до Канзасу й знову стати циркачем.

— Я тільки рада буду, якщо ми полетимо разом, — сказала Дороті.

— Дякую, — відповів він. — Ну, а тепер, коли не заперечуєте, почнемо виготовляти повітряну кулю.

Дороті, ясна річ, не заперечувала — взяла голку та нитку й почала зшивати смуги шовку, що їх Оз викроював ножицями: до смуги світло-зеленої пришивала темно-зелену, а до тої — смарагдову, бо Оз хотів, щоб куля тішила око різними відтінками його улюбленого кольору. Три дні вони кроїли й шили, а на четвертий цю роботу завершили: перед ними лежала шовкова торба, понад двадцять футів завдовжки.

Оз вивернув торбу, обмазав її з внутрішнього боку рідким клеєм — щоб не пропускала повітря — й оголосив, що повітряна куля готова.

— Лишається тільки припасувати гондолу, — додав він і звелів зеленобородому солдатові принести великого плетеного кошика, в якому тримали призначену для прання білизну. Цей кошик Оз міцно прив’язав шворками до торби.

Коли і це було зроблено, правитель Смарагдового Міста наказав оголосити підданим свій намір: він, мовляв, збирається відвідати свого брата, могутнього чарівника, що живе на хмарах.

Чутка блискавично облетіла місто, і всі жителі його, від малого до старого, зійшлися подивитись на велике чудо.

Шовкову торбу винесли на площу перед палацом, і Бляшаний Лісоруб, який заздалегідь наготував велику купу дров, розпалив вогнище. Оз став коло вогню, тримаючи торбу так, щоб її наповнило гаряче повітря. Шовкова куля поволі надулася й піднялась над землею. Коли вона потягла за собою плетену гондолу, Оз заліз у неї й гучно оголосив своїм підданим:

— Я вирушаю в гості до брата. Поки мене тут не буде, вами правитиме Страшило. Наказую всім: коріться йому, як корились мені!

Повітряна куля тим часом напнула якірну линву, мов струну. Гаряче повітря в ній було набагато легше від того повітря, що назовні, й тягло кулю вгору.