Ліман Баум: Чарівник Країни Оз

— Ви мені й такий завжди подобалися, — простодушно відповіла Дороті.

— Те, що вам подобається опудало, означає тільки, що у вас добра душа, — відповів він. — Але по-справжньому ви оціните мене тільки тоді, коли почуєте, які розумні думки виникають у моєму новому мозку!

По тому він весело попрощався з усіма й рушив До тронної зали.

— Заходьте! — гукнув Оз, коли солом’яний чоловічок постукав у двері.

Переступивши поріг, Страшило побачив, що чарівник сидить у задумливій позі біля вікна. — Я прийшов по мозок, — трохи ніяковіючи нагадав солом’яний чоловічок.

— Так, так. Прошу, сідайте ось у це крісло. Я вибачаюсь, але для того, щоб вправити вам мозок, мені доведеться зняти з вас голову.

— Знімайте, — махнув рукою Страшило. — Головне, щоб вона варила краще, коли ви поставите її на місце.

Отож Оз відпоров голову від плечей, витрусив з неї солому, потім зайшов до комірки, зачерпнув повну жменю висівок і перемішав їх з голками та шпильками.

Цією сумішшю він заповнив голову — ще й соломи додав, щоб була тугіша.

Пришивши голову на місце, він сказав Страшилу:

— Ну, тепер ви будете видатною людиною. Мозок у вас новісінький, як з голочки. Чи то пак з голочок.

Не тямлячи себе вії щастя й гордості, Страї шило подякував Озові і побіг до своїх друзів.

Дороті з цікавістю огі лянула його голову, яка! здавалось, аж розпухлі від розуму.

— Що ви відчуваєте? — спитала дівчинка.

— Я відчуваю приплив великої мудрості, — поважно відповів Страшило. — Тепер-от звикну до свого мозку — і знатиму все!

— А чому у вас із голови стирчать голки й шпильки? — поцікавився Бляшаний Лісоруб.

— Це доказ, що розум у нього тепер гострий, — зауважив Лев.

— Ну, тепер моя черга. Іду до Оза по нове серце! — оголосив Лісоруб.

Підійшовши до тронної зали, він рішуче постукав у двері.

— Заходьте! — гукнув Оз. Лісоруб зайшов і промовив:

— Я з’явився до вас, щоб одержати нове серце.

— І ви його одержите, — відповів чоловічок. — Але щоб прилаштувати його, мені доведеться прорізати отвір у ваших грудях. Сподіваюся, вам не буде надто боляче.

— Не буде, — махнув рукою Бляшаний Лісоруб. — Я взагалі нічого не відчуваю.

Отож Оз узяв бляхарські ножиці і з лівого боку вирізав у Лісорубових грудях маленький квадратний отвір. Потім підійшов до комода, висунув шухляду й дістав із неї гарненьке серце — з блискучого шовку, напханого тирсою.

— Лялечка, а не серце, чи не так? — спитав він.

— Авжеж! — погодився Лісоруб, якому воно й справді дуже припало до вподоби. — Але чи щире й добре воно?

— Воно — сама доброта! — відповів Оз. Потім вставив серце Лісорубові в груди, акуратно припаяв на місце щойно вирізаний квадратик бляхи і сказав: — Готово! Тепер у вас серце — будь-хто позаздрить. Шкода, звичайно, що довелося ставити на груди латку, але самі розумієте: іншої ради не було.

— Латка — то пусте! — вигукнув щасливим голосом Лісоруб. — Головне, що я тепер маю серце! Щиро вам дякую, я ніколи не забуду вашої доброти.

— Будь ласка, будь ласка, — відповів Оз.

По тому Бляшаний Лісоруб повернувся до своїх друзів, ті привітали його й побажали щасливого життя з новим серцем.

Третім у двері тронної зали постукав Лев.

— Заходьте! — гукнув Оз. Лев зайшов і сказав:

— Ви обіцяли мені сміливість.

— Так, обіцяв, і ви одержите її, — відповів чоловічок.

Він підійшов до буфета, зняв із горішньої полиці квадратову зелену пляшку, вилив те, що в ній було, в різьблений зеленаво-золотий келих і поставив його перед лякливим Левом. Звір понюхав ту рідину, і, видно, вона йому не дуже сподобалась, але чарівник сказав:

— Пийте.

— А що це? — спитав Лев.

— Ну, як вам пояснити. Коли ви це вип’єте, воно стане сміливістю. Ви ж самі знаєте, що сміливість буває тільки внутрішньою; тож і цього сміливістю не назвеш, поки воно не опиниться у вас усередині. А тому — ковтайте швиденько, ковтайте!

Не вагаючись більше, Лев вихлебтав рідину з келиха до останньої краплі.

— Ну, як ви себе почуваєте? — спитав Оз.

— Справжнім героєм! — відповів Лев і побіг поділитися своїм щастям з друзями.

Залишившись на самоті, Оз усміхнувся, думаючи: «Нехай собі Страшило, Лісоруб і Лев радіють, гадаючи, що одержали те, чого хотіли! Ну, як тут не будеш шахраєм, коли тебе просять зробити те, чого зробити неможливо? Звісно, ощасливити цих трьох було неважко: вони вірять, що я всесильний. Але Дороті так легко не обдуриш, їй треба-таки повернутися до Канзасу. А як це здійснити, я не знаю…»