Моріс Дрюон - Тісту — хлопчик з чарівними пальцями

«Певне, записує, — радів батько. — Аби тільки він не прищикнув собі пальців, засовуючи їх у кулемет. Ні він таки розумний хлопчина!»

Але ви вже здогадалися — батька чекали дивовижні несподіванки ..

Усі знають, що газети пишуть про війни тільки великими літерами. Ці літери вкладають до спеціальної шафи.

Саме перед такою шафою стояв розгублений редактор «Мірепуальської блискавки» — популярної щоденної газети. Він озирався, зітхав, витирав піт з чола — певна ознака хвилювання. Він то хапав із шафи одну з великих літер — ними друкують повідомлення про визначні перемоги, — то знову кидав її назад. Потім вибирав меншу — їх уживають, аби сповістити, що не все гаразд на війні, — мовляв, точаться тривалі бої або війська відступили. А те й ці літери не годилися.

Якусь мить редактор наче вагався, чи не взяти найменші літери — ними друкують невтішні новини, приміром: «Дорогу для цукру закрито», або «Новий податок на варення». Але ці літери й поготів не підходили, тож редактор зітхав щоразу частіше. На нього й справді впав великий клопіт. Редактор мав повідомити мірепуальцям, своїм прихильним читачам, таку несподівану й поважну за своїми наслідками новину, що не знав з якого боку до неї підступитися .Річ у тім ,що війна між Вазі й Ватан припінилася. Але як! Без переможців і без переможених, без міжнародної конференції, без нічого!

Бідолашний редактор волів би надрукувати на першій шпальті сенсаційний заголовок, наприклад: «Блискавичне просування армії Вазі», або «Невідпірні атаки армії Ватан». Але про це не могло бути й мови: всі репортери, виряджені до пустелі, сповіщали: «Війни немає; вона припинилася через те, що мірепуальський завод поставив неякісну зброю». По суті, це була катастрофа.

Що ж насправді сталося? Диво дивне, незбагненне: в ящиках із зброєю повиростали виткі рослини — плющ, виноград, березка, рястка, пташиний гірчак, повитиця. Звідки вони взялися? Цього ніхто не міг пояснити. Але вони обснували всі гвинтівки, кулемети, автомати й револьвери, ще й склеїлися між собою глеєм чорної блекоти.

Ящиків не можна було відкрити, зброї — витягти.

Надто докладно описували репортери шкідливу дію реп’яхів, маленькі червоні ягоди яких укриті гачечками. Реп’яхи присмокталнся до багнетів. Багнети можна викинути на смітник — вони вже не можуть колоти.

Так само непотрібні стали чудові ваговози в сірих і жовтих смугах. Колюча ожина, жалка кропива буяли на сидіннях, збуджуючи у водіїв кропивну пропасницю. Власне, водії — єдині жертви цієї війни.

Найбільшого ж лиха заподіяла квітка, яку в народі називають «Нетерплячий, не торкайся!» Ця квітка має безліч малесеньких коробочок, які тріскаються й стріляють при найменшому дотикові.

«Нетерплячий» розквітнув у моторах, карбюраторах кулеметних бронемашин, у резервуарах мотоциклів. Пер ший оберт стартера, перший тиск на педаль — і залунали глухі вибухи; вони не завдали шкоди, але посіяли паніку й похитнули моральний дух військ.

Щодо танків — їхні башти та механізми блоковані кущами шипшини, перевитими болотними рослинами. Вони теж не можуть зрушити з місця.

Жодного виду зброї не пощадила таємнича навала! Чіпкі та в’язкі рослини повиростали всюди, так, мовби кинулись на машини та зброю за чиїмось велінням.

У протигазах буяв чхальний деревій. І коли солдати підходили до них бодай на метр, то чхали разів п’ятдесят поспіль.

Сморідні трави — ведмежий часник та смердючий ромен — позалазили в рупори й ріжки. Офіцери не могли віддавати команд та розпоряджень.

Армії Вазі й Ватан, онімілі, паралізовані, знешкоджені, стояли одна проти одної.

У лихих новин довгі ноги. Вже за годину батько Тісту знав про все. Він був у розпачі. Його зброя заквітувала, паче акація навесні!

Лишалася єдина надія — на гармати, славнозвісні мірепуальські гармати!

— Ще можуть розпочатися бої між двома нерухомими арміями, коли вони мають добрі гармати, — сказав батько.

Почекали до вечора. Та останнє повідомлення розвіяло й цю сподіванку.

Мірепуальські гармати, звичайно, вистрелили, але вистрелили… квітами! Злива наперсника, дзвоників і волошок залила вогневі позиції Ватан, які в свою чергу засипали позиції Вазі жовтецем, стокротками, зірочками. Шайку в генерала збило букетом фіалок!

Вазі й Ватан нічого іншого не лишилося, як протягом години заключити мир. Обидві армії покинули поле битви, й рожева пустеля лишилася під своїм небом вільна та самотня.