Лаймен Баум - Чарівник Країни Оз

Тіп хутко перерізав нитки, якими корона була пришита до голови Страшила. Колишній правитель Смарагдового Міста із полегкістю зняв її та почепив на цвях поряд із троном.

– Це було останнє, що зв'язувало мене з королівським саном, – сказав він, – і я, чесно кажучи, радий її позбутися. У передостаннього короля, якого звали Пасторія, корону відібрав Чарівник Оз, він передав її мені. Тепер вона знадобилася панночці Джинджер – що ж, щиро бажаю їй не отримати на додачу головний біль.

– Неабияка шляхетність! – схвально закивав Залізний Лісоруб.

– Тепер я зосереджусь ненадовго, щоби подумати, – оголосив Страшило і вмостився зручніше на троні.

Усі мовчали і намагалися не ворушитися, свято вірячи в незвичайні розумові здібності Страшила.

Мислитель провів у повній тиші чимало часу – принаймні так здалося його друзям, – а потім підвівся, окинув товариство лукавим поглядом і сказав таке:

– Мізки мої сьогодні працюють відмінно. Справді, є чим пишатися. Слухайте: якщо ми спробуємо вибратися з палацу крізь двері, нас, звісно, спіймають. А отже, по землі ми не втечемо, тому лишається одне: втікати повітрям.

Він трошки помовчав, насолоджуючись ефектом від своїх слів, але слухачі були радше спантеличені, аніж вражені його мудрістю.

– Чарівник Оз врятувався на повітряній кулі. Правда, ми з вами не знаємо, як робити повітряну кулю. Однак полетіти можна на чому завгодно, аби тільки воно літало. Тому я пропоную: нехай наш друг і знаменитий майстер Залізний Лісоруб побудує якусь машину з великими крильми. А наш друг Тіп нехай посипле штукенцію своїм чарівним порошком і оживить її.

– Браво! – вигукнув Залізний Лісоруб.

– Дивовижно, який мозок, – зрадів Джек.

– Мушу визнати: вигадливо, – погодився вчений Шкеребертник.

– План, як на мене, цілком путній, – сказав Тіп, – зрозуміло, в тому випадку, якщо Залізному Лісорубу вдасться змайструвати летючу машину.

– Буду старатися з усіх сил, – бадьоро відгукнувся Лісоруб. – А мені, до речі, рідко не вдається те, за що я беруся. Проте будувати машину треба на даху палацу, щоб вона змогла безперешкодно піднятися в повітря.

– Точно, – погодився Страшило.

– А якщо так, ми мусимо обшукати весь палац знизу догори, – вів далі Залізний Лісоруб. – Хай кожен усе корисне, що знайдеться, несе на дах, а я там візьмуся до роботи.

– Та спочатку, – попрохав Гарбузова Голова, – нехай мене знімуть із Коня і прироблять мені нову ногу. У своєму теперішньому стані я тягар для всіх і навіть для себе самого.

Залізний Лісоруб одразу ж відрубав ніжку від красивого різьбленого столика у вітальні та приладнав її Джекові, якому обновка була дуже до смаку.

– Гарно, – сказав він, спостерігаючи за роботою Залізного Лісоруба. – Тепер ліва нога стане найміцнішою і найкрасивішою частиною мого тіла.

– І водночас іще одним свідченням твоєї оригінальності, – додав Страшило. – Я переконаний: ніхто не заслуговує на таку увагу, як оригінальна особистість. А той, хто пересічний і навіть сам собі не цікавий, живе й помирає непомітно, як листок на дереві.

– Дуже глибока думка! – похвалив Шкеребертник, допомагаючи Залізному Лісорубу підняти Джека на ноги.

– Ну, як самопочуття? – турботливо запитав Тіп, спостерігаючи за тим, як Гарбузова Голова шкандибає залою на своїй новій нозі.

– Ніби знову народився, – радісно відгукнувся Джек, – і готовий тепер усім вам бути підтримкою і опорою.

– Тоді до справи, – діловито скомандував Страшило.

Отже, товариство вирішило за будь-яку ціну вирватися з полону. Друзі розбрелися по палацу в пошуках матеріалів для спорудження летючого апарата.

Незабаром друзі знову зібралися на даху, і чого тільки вони з собою не принесли: адже ніхто до пуття не знав, що знадобиться для летючої машини! Шкеребертник зняв зі стіни в залі голову Рогача, прикрашену розкішними рогами, і ледве потягнув її по сходах на дах. Рогач, треба зазначити, дуже схожий на лося, тільки ніс у нього легковажно задертий, а борідка схожа на козлину. Чим саме Шкеребертнику сподобалося це опудало і чому він вирішив захопити його з собою – пояснити не міг ніхто, навіть він сам.

Тіп удвох із Конем витягнули на дах величезний старий диван із високою спинкою і боками, такий важкий, що хлопчик зовсім засапався, хоча йому допомагала могутня й невтомна тварина.