Редьярд Кіплінґ - Мауглі

Мати Вовчиця наказувала Мауглі бути особливо обережним із Шер-Ханом — день, коли він стане сильнішим за тигра і вб’є його, ще прийде. Вовченя з першого разу запам’ятає таке, але Мауглі забув. Адже він усе таки був людською дитиною, хоча, вміючи розмовляти, назвав би себе вовком.

А Шер-Хан останнім часом з особливою наполегливістю відвідував ті місця, де жила Сіонійська Зграя. Справа в тім, що Акела став дуже старим і щодня слабшав. Користуючись цим, кульгавий тигр знайшов чимало друзів серед молодих вовків, які зграєю ходили за ним, під’їдаючи залишки його здобичі. Якби Акела мав свою колишню силу, він не дозволив би вовкам опускатися так низько.

Шер-Хан підбурював своїх друзяк проти їхнього старого ватажка, повторюючи, що не розуміє, як такі молоді й сміливі мисливці дозволяють напівживому вовкові та людському дитинчаті бути їхніми зверхниками.

— Мені навіть розповідають, — говорив Шер-Хан, — наче на зборах Ради ви не наважуєтеся дивитися йому просто в очі.

Чуючи це, молоді вовки настовбурчували шерсть від злості й гарчали.

Багіра усе це знала, повз її очі та вуха ніщо не могло пройти. І вона кілька разів говорила Мауглі, що Шер-Хан чатує на нього, щоб убити. Та хлопець лише сміявся у відповідь:

— Але ж за мною ціла Зграя, ще й ти! А хіба Балу, хоча він і лінькуватий, пошкодує для мене одного чи двох ударів своєї лапи? Чого ж мені боятися?

Одного спекотного дня Багіра дізналася про плани Шер-Хана. Важко сказати, як вона здобула цю новину. Мабуть, дикобраз Іккі підслухав її десь і повідомив пантері.

І ось коли Мауглі відпочивав у глибині хащ, поклавши голову на розкішну м’яку шкіру Багіри, чорна пантера ласкаво звернулася до нього:

— Послухай, Братику, скільки я вже говорила, що Шер-Хан — твій найнебезпечніший ворог?

— Ой леле, стільки ж, скільки горіхів на цьому дереві, — пожартував Мауглі, який, звісно, не міг порахувати цих горіхів. — Хай і так! Я хочу спати, Багіро. А в Шер-Хана язик такий довгий, як і його хвіст; він любить теревенити, наче павич Мао.

— Але тепер не час спати, мій малюче! Балу скаже тобі те, що і я. Вся Зграя скаже тобі це. Та ти й сам, хоча ще дурненький, погодишся зі мною, якщо трішки подумаєш. Навіть Табакі визнає мою пораду правильною.

— Ха-ха-ха, Табакі! — засміявся Мауглі. — Та він нещодавно приходив до мене й хотів повчати, до того ж грубо, наче я голе людське дитинча, і тому мені не можна брати з землі горішки. Я схопив шакала за хвіст і кілька разів торохнув ним об стовбур дерева, щоб надалі він був ввічливішим.

— Даремно ти це зробив. Табакі, правду ніде діти, ще той негідник, але він міг би сказати щось важливе для тебе. Подумай, друже. Шер-Хан тепер навряд чи наважиться вбити тебе, якщо зустріне у Джунглях. Але згадай, що Акела старий, і скоро прийде день, коли він не зможе впоратися зі своєю здобиччю — тоді йому вже не бути ватажком Зграї. Ті вовки, які визнали тебе, коли вперше побачили на Скелі Ради, тепер теж стали старими, а молоді вовки мало тебе знають.

Шер-Хан постійно повторював, що людському дитинчаті не місце у Зграї, і ці телепні вже починають говорити те саме. Пройде ще якийсь час, і ти станеш зовсім дорослою людиною.

— Але чому людині не можна бути разом із братами, серед яких вона виросла? — сумно запитав Мауглі. — Я народився у Джунглях, я суворо дотримувався Закону Джунглів. Навряд чи знайдеться серед вовків хоча б один, у якого я не витягав із лап скалок. Хіба всі вони не брати мені?

Багіра витяглася на всю свою довжину і приплющила очі.

— Маленький Братику, — сказала вона, — помацай у мене під щелепою.

Мауглі простягнув свою сильну мускулясту руку до підборіддя Багіри і намацав у глибині шиї невелике місце без шерсті.

— Ніхто у Джунглях не знає, що я ношу на собі цей знак, слід нашийника. Тепер ти один, мій Маленький Братику, знаєш, що я народилася серед людей, що серед людей померла моя мати — померла у клітці королівського палацу в Одейпурі. Ось чому я вирішила викупити твоє життя, коли тебе, маленьке голе дитинча, показували Зграї. Я знала, що ти людський малюк. Народившись серед людей, довго я й гадки не мала про Джунглі. Люди годували мене крізь залізні ґрати. Так було, доки однієї ночі я не дізналася, хто я: дізналася, що я не іграшка людей, а чорна пантера Багіра. Тоді я зламала ґрати й втекла на волю. Оскільки я багато чого навчилася у людей, бачила, що вони роблять, я стала найстрашнішим хижаком у Джунглях, жахливішим за самого Шер-Хана. Адже так про мене говорять, правда?