Редьярд Кіплінґ - Мауглі

— Реви тепер скільки завгодно, — бурмотіла про себе Багіра. — Прийде день, коли ця маленька гола істота змусить тебе ревти інакше. Це станеться, я впевнена, а якщо ні — тоді я не знаю людей.

— Ми вчинили мудро, — сказав Акела. — Люди та їхні діти — дуже хитрі істоти.

Наш приймак згодом може дуже нам знадобитися.

— Так, безперечно, з часом його допомога буде дуже потрібною; хіба може хтось бути певен, що Акела назавжди залишиться ватажком Зграї, — багатозначно зауважила Багіра.

Акела нічого не відповів на ці слова пантери, які стосувалися саме його — ватажка Зграї. Акела тільки похнюпився, згадавши, що для кожного ватажка приходить час, коли йому починають зраджувати міцні ноги й гострі зуби, коли сила поступово полишає його гнучке тіло — доки одного нещасного дня не кинуться на нього, старого, молоді вовки й не загризуть, щоб вибрати замість нього нового ватажка, якого з часом спіткає така ж доля.

— Прийми його до себе, — сказав Акела Батькові Вовку, — і виховуй, як виховують усіх вовків Вільного Племені.

Так Мауглі став членом Сіонійської Вовчої Зграї. Завдяки буйволу, запропонованому Багірою, і завдяки доброму слову ведмедя Балу.

Можна лише здогадуватися про те, як жив Мауглі серед вовків перші десять чи одинадцять років. Він зростав разом зі своїми братами-вовченятами, хоча вони стали дорослими вовками, а Мауглі залишався маленькою дитиною. Батько Вовк учив його всього, що повинен був знати Вільний Вовк. І скоро Мауглі почав розуміти таємний зміст усього, що відбувалося в Джунглях. Він чув найлегший шелест трави; відчував кожен повів теплого нічного вітру; розумів найменший відтінок у голосі нічної пташки; чув дотик кігтя кажана, коли той чіплявся за гілку; вловлював плюскіт риби в річці. Всі ці нічні звуки були для нього зрозумілими й очевидними так само, як усі тонкощі складної справи, звичайні для того, хто цілком присвятив себе їй.

Коли хлопчик не був зайнятий навчанням, то лягав на сонці й засинав; прокидався, їв і знову засинав. Коли він відчував спрагу чи знемагав від спеки, то спускався до лісового озера й купався. Якщо Мауглі хотів поласувати медом, він видирався на високі стовбури. Балу розповів йому, що мед диких бджіл і коріння багатьох рослин такі ж смачні, як і сире м’ясо, яке їдять вовки — брати хлопчика, а Багіра навчила його обережно пересуватися по гілках дерев. Пантера, бувало, ляже собі десь на гілці й кричить Мауглі:

— Видирайся до мене, Маленький Братику!

І Мауглі спочатку повільно, насилу, як молоде ведмежа, дряпався нагору, та скоро він навчився стрілою залазити на високе дерево не гірше за велику сіру мавпу. В нього було своє місце на Скелі Ради, і, відвідуючи зібрання, хлопчик відкрив прекрасну властивість свого погляду: варто було йому подивитися просто у вічі навіть сильному вовкові, як той, не витримуючи цього погляду, відвертався. Мауглі інколи користувався цим, якщо хотів пожартувати з якогось вовка. Нерідко йому доводилося виймати довгі скалки з лап своїх друзів, які постійно страждали від голок і шипів, що впивалися в їхні тіла.

Іноді вночі Мауглі спускався з гір, ішов до того місця, де починалися оброблені землі, та з цікавістю дивився на людей, на їхні житла. Але він боявся людей і не довіряв їм відтоді, як Багіра показала пастку — так майстерно замасковану в лісі, що він мало не потрапив у неї. Пантера пояснила хлопчику, що ця пастка влаштована для вільних мешканців Джунглів.

Найбільше подобалося Мауглі блукати з Багірою в сирій темряві густих заростей, спати в неї на боці туманного дня, і спостерігати вночі за мисливськими пригодами чорної пантери, яка вбивала всіх без розбору, коли була голодна. Її приклад наслідував і хлопчик. Коли він підріс настільки, що почав розуміти серйозніші речі, Багіра пояснила, що він ніколи не повинен убивати свійську худобу, бо його життя було куплене за буйвола.

— Усі Джунглі до твоїх послуг, — говорила Багіра, — і ти можеш убивати все, що тобі під силу; але заради буйвола, за якого купили твоє життя, ти не можеш ніколи ні вбивати, ні їсти свійську худобу. Цього вимагає Закон Джунглів.

І Мауглі виконував цей Закон.

Він ріс і ставав дедалі міцнішим і сильнішим — ріс так, як і повинен рости хлопчик, що мимохідь навчається всього, що потрібно знати, навіть не думаючи, що вчиться, і турбується тільки про те, щоб добути собі їжу.