Редьярд Кіплінґ - Мауглі

— То Біла Відлога говорила про справжні речі? — жваво запитав Мауглі.

— Я народилася у клітці в Одейпурі й тому досить непогано знала людей. Серед них є багато таких, які погодилися б тричі вбити протягом однієї ночі, аби заволодіти хоча б цим червоним каменем.

— Але ж камінь лише збільшує вагу держака. Мій маленький блискучий ножик значно зручніший. До того ж цей червоний камінь не можна їсти. Через що тоді вони б почали вбивати один одного?

— Послухай, Мауглі, краще піди й виспися. Адже ти жив серед людей, і ти…

— Я думаю, люди вбивають тому, що вони не полюють: через лінь і жадання задоволень. Та прокинься, Багіро! Скажи мені, для чого люди використовують цю гостру річ?

Багіра трохи розплющила сонні очі, й Мауглі помітив, що в них блиснув якийсь хитрий вогник.

— Люди використовують цю річ для того, щоб лупити нею по голові синів Гаті, лупити їх до крові. Я бачила такі речі на вулицях в Одейпурі перед моєю кліткою. Ця річ немало випила крові в таких, як Гаті.

— Але для чого люди пробивають слонам голови?

— Вони так навчають слонів Людському Закону. Оскільки люди не мають ні іклів, ні кігтів, то роблять речі, схожі на ці, та й багато інших, ще гірших.

— Що ближче я знайомлюся з тим, що відбувається в Людській Зграї, то більше крові зустрічаю! — похмуро мовив Мауглі. Він відчув, що вага анкуса втомлює його. — Якби я знав це все, то не взяв би із собою цю річ. Там на мотузках була кров Мессуа, а тепер тут кров Гаті. Ні, я не хочу більше носити із собою цю прокляту палицю. Дивися, Багіро!

Анкус майнув у повітрі й зарився вістрям у землю кроків за п’ятдесят від них між дерев.

— Тепер мої руки будуть чистими від смерті, — мовив Мауглі, витираючи руки об вологу землю. — Біла кобра сказала, що смерть почне переслідувати мене. Цього не буде. Вона просто стара, посивіла й дурна кобра.

— Я не хочу й говорити про неї, стару, посивілу і яку ще там? Піду спати, а ти як хочеш, Маленький Брате. Я не маю сил після нічного полювання ще й вити увесь день, як це роблять інші.

І Багіра, залишивши Мауглі, пішла до свого лігва за кілька миль звідти. Хлопець скоро зробив, як і Багіра, влаштувавши собі ложе на дереві. Для цього він зв’язав разом кілька ліан на висоті п’ятдесяти футів над землею, які утворили щось схоже на гамак. Хоча Мауглі не поділяв неприхильності більшості своїх друзів до денного світла, однак, за їхнім звичаєм, намагався вдень рухатися менше. Коли він прокинувся від строкатого гомону, який здійняв народ, що живе на деревах, уже сутеніло. Першою думкою Мауглі після сну був спогад про красиві камінчики, які він викинув вранці.

— Піду ще хоч раз погляну на них, — сказав він собі й спустився на землю.

Багіра вже чекала його неподалік, і Мауглі міг чути в пітьмі її фиркання.

— А де ж ця гостра штука? — крикнув Мауглі, не знайшовши її на тому місці, куди кинув.

— Якась людина знайшла і взяла її. Ось її слід.

— Ну, тепер ми побачимо, чи правду говорила Біла Відлога. Якщо справді ця гостра річ сіє смерть, то людина, яка забрала її, повинна вмерти. Ходімо по цьому сліду.

— Передусім треба вполювати щось, — сказала Багіра. — На пустий шлунок і око погано бачить. Люди ходять повільно, а зараз досить волого, і слід добре збережеться.

Вони, не поспішаючи, поїли й напилися. Десь за три години вони пішли по сліду. Народ Джунглів знає, що немає нічого такого важливого, що може змусити поспішати з їжею.

— Як ти думаєш, Багіро, — запитав Мауглі, — ця гостра штука може повернутися сама в руках людини і завдати їй смертельного удару? Біла кобра сказала, що в ній смерть.

— Ми побачимо це, коли знайдемо ту людину, — відповіла Багіра. Вона йшла по людському сліду, опустивши голову до землі. — Ми бачимо слід лише однієї пари ніг; помітно, що під вагою цієї речі п’ятки людини глибше втискаються в землю, — говорила пантера.

— Еге, тут так добре видно, що краще й не треба! — крикнув Мауглі, рухаючись за Багірою своєю бадьорою риссю по відбитках двох босих ніг, добре помітних при місячному світлі. — Тут він почав бігти швидше, — сказав Мауглі. — Його пальці стирчать в різні боки. Місце тут вологе. Але чому він раптом повернув?

— Зачекай! — крикнула Багіра і стрибнула далеко вперед. — Коли слід стає плутаним, перше, що треба зробити, це проскочити далі, щоб не заплутати відбитки ще більше своїми власними слідами.

Багіра стрибнула, зупинилася і крикнула Мауглі:

— Тут інший слід, який іде першому назустріч. У цього нога менша, а пальці наче вивернуті.