Редьярд Кіплінґ - Мауглі

Мауглі одразу підбіг до Багіри й почав розглядати новий слід.

— Це відбитки ніг мисливця з племені Гондів, — сказав він. — Ось чому перший слід так різко повернув убік! Велика Нога намагається заховатися від Маленької Ноги.

— Це так, — сказала Багіра. — Тепер підемо окремо по кожному сліду, щоб не сплутати їх між собою. Я іду за Великою Ногою, Маленький Брате, а ти — за Маленькою Ногою, іди по сліду Гонда.

Багіра стрибнула на колишнє місце, до першого сліду, а Мауглі залишився біля дивного відбитка з вивернутими назовні пальцями, який належав низькій дикій людині, що проводить життя у лісі.

— Тут, — почала Багіра, рухаючись крок за кроком уздовж знайомих відбитків, — тут Велика Нога повертає. Ось тут ховається за скелю і стоїть непорушно. А що говорить твій слід, Маленький Брате?

— Маленька Нога наближається до скелі, — кричав Мауглі, швидко просуваючись по своєму сліду. — Ось тут він зупиняється й сідає біля скелі, спираючись на праву руку. Тримає свій лук напоготові й добре затискає між пальцями ноги. Він довго чекає; це видно з того, що сліди ніг відбилися глибоко в землі.

— І в мене теж, — відповідала Багіра, — постійно ховається за скелею. Чекає, поклавши свою гостру річ на камінь. Ось тут вона упала з каменя, залишивши на ньому подряпину. Ну а твій слід, Маленький Брате, що він говорить?

— Ось тут зламані… одна, друга товсті гілки, — не дуже голосно мовив Мауглі. — А це що таке? Як пояснити це? А, знову все цілком зрозуміло! Маленька Нога виходить, намагаючись здійняти багато шуму, щоб Велика Нога його почув.

Мауглі визирнув зі своєї схованки за скелею і пішов крок за кроком між дерев, підвищуючи голос. Він наближався до невеликого водоспаду.

— Вона підходить до того місця, де шум води перекриває шум його рухів. Тут він знову зупиняється і чекає. Що говорить твій слід, Багіро?

Пантера стрибала в різні боки, щоб знайти місце, де Велика Нога залишив свою схованку позаду скелі. Нарешті Багіра відгукнулася:

— Він починає відходити від скелі й, рухаючись навприсядки, тягне за собою свою гостру річ. Нікого не помічаючи, Велика Нога підводиться й біжить, біжить щосили. Слід дуже чіткий. Він біжить! Іди за своїм слідом!

Багіра побігла вздовж добре помітних відбитків, а Мауглі слідкував за відбитками ніг Гонда. Деякий час вони бігли мовчки.

— Де ти, Маленький Брате? — крикнула Багіра.

Голос Мауглі пролунав лише за п’ятнадцять кроків від неї.

— Гмм… — зітхнула Багіра. — Вони обидва біжать поруч, і відстань між ними дедалі зменшується.

Так вони бігли майже милю, уважно вдивляючись в землю. Раптом Мауглі закричав:

— Вони зустрілися! Вдалого полювання! Вони поглянули один на одного. Дивися: ось тут стояв Маленька Нога, опершись коліном на камінь, а ось тут — Велика Нога.

Прямо перед ними, кроків за десять від того місця, де вони стояли, простяглася людина на купі каміння. Вона була мертва. За зовнішнім виглядом це був, без сумніву, мешканець якогось місцевого села. Маленька стріла з пір’ям, якими стріляють Гонди зі своїх луків, наскрізь простромила його тіло.

— Ну що, чи Біла Відлога така стара і дурна, як ти думав, Маленький Брате? — з легкою усмішкою сказала Багіра. — Ось уже одна смерть перед тобою. Ходімо далі по сліду. Але де ж цей кровопивця, це наповнене кров’ю слонів червонооке вістря?

— Без сумніву, воно тепер у Маленької Ноги. Дивися, знову лише один слід!

Одинокий слід показував, що легка людина швидко бігла, несучи важкий анкус на лівому плечі. Слід ішов вздовж довгої галявинки, порослої низькою жорсткою травою, на якій сліди ніг відбивалися, як викарбувані на гарячому металі.

Багіра і Мауглі мовчки рухалися вперед, доки не натрапили на дні рівчака на купу золи і сліди недавнього вогнища.

— Знову! — вигукнула Багіра й різко зупинилася.

Перед ними лежало тіло маленького Гонда, з ногами, покритими попелом. Пантера запитливо поглянула на Мауглі.

— Тепер це зроблено бамбуковою палицею, — сказав Мауглі, швидко поглянувши на труп. — У мене самого була така палиця, коли я пас буйволів Людської Зграї. Справді, Мати Кобр знала Людське Плем’я краще, ніж я думав. Шкода, що я був несправедливим до неї. Хіба я не казав: люди вбивають просто так, знічев’я?

— Так, це дійсно так. Вони часто вбивають заради якихось червоних або блакитних камінців, — відповіла Багіра. — Це говорю я, та, що провела частину свого життя серед людей в княжому звіринці в Одейпурі.