Редьярд Кіплінґ - Мауглі

Проте через вроджену некмітливість вони не наважувалися іти з села; аж нарешті почався сезон дощів. Зливи застали їх зненацька. Дахи були проламаними. На пасовиськах стояла вода, і з неймовірною швидкістю там почали рости різні дикі рослини Джунглів. Тоді все населення, яке залишилося, — чоловіки, жінки, діти — відразу піднялося й кинулося геть, а гарячий дощ поливав їх. Перш ніж рушити до Ханівари, люди обернулися востаннє, щоб сказати «прощавай» своєму рідному селу.

І коли остання родина зі своїм майном проходила крізь ворота, раптом з-за огорожі села почувся тріскіт падаючих балок і покрівель. Озирнувшись, люди побачили, як над зруйнованим дахом зметнувся схожий на змію хобот, який умить зник. Після цього почувся новий тріск, а за ним рев слона. Це Гаті зривав з будинків дахи. Одна з балок, падаючи, вдарила його. Тільки цього бракувало, щоб збільшити його лють і силу вдесятеро. З-поміж усіх звірів Джунглів розлютований дикий слон найбільше здатний на руйнування. Гаті вдарив ногою складену з сирої глини стінку, яка одразу ж завалилася, перетворилася на жовтий бруд і змішалася з дощовими потоками. А оскаженілий Гаті ревів й ганяв вузькими провулками села, руйнуючи стіни хатин направо й наліво. Приклад слона наслідували й три його сини, шаленіючи так само, як і під час спустошення нив Буртпора.

— Весь цей мотлох поглинуть Джунглі, — пролунав спокійний голос серед цього хаосу. — Треба заходитися коло зовнішньої огорожі.

І Мауглі, мокрий від дощу, який стікав по його голих плечах, зіскочив зі зруйнованої стінки — та лягла на землю, наче втомлений буйвіл.

— На все свій час, — задихаючись від утоми, промовив Гаті. — О, тоді в Буртпорі мої бивні були червоними від крові! Нумо, діти, натиснемо всі разом на зовнішню стінку. Ну, головами, раз, два, три! — Товста стінка захиталася, тріснула й упала під сильними ударами чотирьох голів. А поселенці заніміли від жаху; вони лише дивилися здалеку на величезні, забруднені глиною голови руйнівників. Потім вони обернулися і щодуху помчали вниз долиною, бездомні, голодні — позаду зникало з обличчя землі їхнє рідне село.

Пройшов місяць, і на місці села залишився поораний рівчаками пустир з купами сміття, які густо вкривала молода ніжна зелень. А до кінця сезону дощів на місці, де шість місяців тому ходив плуг, розкинулися в усій своїй красі Джунглі-переможці.

Каа, великий пітон, який мешкає на скелях, щойно змінив шкіру — можливо, у двохсотий раз від дня свого народження. Мауглі ніколи не забував, що Каа врятував йому життя, коли його захопило Мавпяче Плем’я і понесло до Холодної Балки. І тепер хлопець прийшов привітати Каа зі щасливим завершенням такої непростої та неприємної справи, як зміна шкіри. Цей процес завжди викликає у змії кепський настрій, доки нова шкіра досить не зміцніє і не почне виблискувати своїм неперевершеним сяйвом.

Каа ніколи не дозволяв собі ніяких жартів з Мауглі та приймав його завжди, як і всі інші мешканці Джунглів, за свого справжнього господаря. Пітон одразу поквапився повідомити хлопцю всі свіжі новини, яких у нього завжди було вдосталь. Особливо добре він знав усе те, що стосувалося життя Середніх Джунглів, тобто життя біля землі чи в землі: серед каміння, в норах, у дуплах дерев.

Мауглі сів між кільцями змії та перебирав у руках стару подерту шкіру пітона, яка шматками лежала в щілинах каміння, де її залишив Каа. Щоб Маленькому Брату було краще сидіти, пітон скрутився у такий спосіб, що його тіло набуло форми зручного крісла.

— Навіть луска з очей залишилася на твоїй старій шкірі, — сказав Мауглі. — Якось дивно бачити біля ніг чиюсь шкіру з голови.

— Але ж я не маю ніг, — сказав Каа. — Те, що здається дивним для тебе, мене зовсім не дивує, бо це звичай усього нашого роду.

А хіба твоя шкіра ніколи не зношується і не жорсткішає?

— Коли таке трапляється, я йду купатися. Але, правду кажучи, Пласка Голово, у спеку я б дуже хотів, щоб з мене зійшла, але без болю, вся моя шкіра, щоб я міг бігати зовсім голий.

— Я теж купаюся, але, крім того, ще змінюю свою шкіру, — сказав Каа. — Ну, як мій новий одяг?