Італійський народ - Італійські казки

— Тепер ми з тобою, Розіно, житимемо на славу! Я працюватиму, а ти господарюватимеш удома. Роботи я не боюся — з досвітку до ночі поганятиму коня, як буде треба. Та коли вже я приїду додому — то край! Тут усе робиш ти. Тільки-но під’їду возом до воріт і гукну: «Гей, заведи коня!» — щоб ти негайно вибігала з хати.

— Отакої! — сказала Розіна. — Чого б це я з конем панькалася?

— А ти ж як думала? Його ж треба розпрягти, нагодувати, напоїти! Отож, тільки-но я гукну: «Гей, заведи коня!», щоб ти…

— І не торкнуся я твого коня! — відповіла йому Розіна. — Не того мене вчили батько й мати.

— Дарма, — вів своєї Петруччо. — Я тебе всьому навчу. Заведеш коня у двір…

— Не заведу! — відрубала Розіна.

— Як-то не заведеш, коли я гукну: «Гей, заведи!..»

— Ти гукнеш, а я візьму та й не вийду.

— Слухай, Розіно, не гніви мене, краще заведи коня!

— Не заведу! — вперто відказала Розіна. Тут Петруччо вже не втерпів та як крикне:

— Заведи, кажу!

— Не заведу!

— Не заведеш?!

— Не заведу!

На крик збіглися сусіди й заходилися розпитувати молодят:

— Що тут у вас діється? Чого ви сваритесь?

Петруччо й розповідає:

— Та ось дружина не хоче мені допомагати. Я їй кажу: «Заведи коня», а вона: «Не заведу»…

— Як вам не соромно сваритися через такі дрібниці! — озвався старий Джузеппе. — Коли вона не хоче завести, то дайте я вам заведу того коня. Де він у вас?

— Та, бачите, — затнувся Петруччо. — Коня в нас поки що нема. Я лише збираюся його купити.