Ліман Баум - Озма з країни Оз

ГОСПОДАРЯ НЕМАЄ.

ПРОСИМО СТУКАТИ В ТРЕТІ ДВЕРІ ЛІВОГО КРИЛА

— А тепер по-кажи нам, де те ліве кри-ло, — наказав Тік-Так своєму бранцеві.

— Прошу, — відповів той, — це отам за рогом, праворуч.

— Хіба може ліве крило бути праворуч? — спитала Дороті, яка подумала, що Колесун дурить їх.

— Це Принцеса Нуднуватта так наказала: називати праве крило лівим, щоб віднадити набридливих гостей.

Бранець провів їх до того крила, і Механічний Чоловік, якому Колесун уже не був потрібен, відпустив його. Колесун зразу швидко покотився геть і скоро зник з очей.

А Тік-Так відрахував треті двері й гучно постукав у них. Їм відчинила невеличка дівчина в чепчику, прикрашеному барвистими стьожками. Вона шанобливо вклонилась і спитала:

— Чого ви хочете, люди добрі?

— Ви Принцеса Нуднуватта? — спитала Дороті.

— Ні, панночко, я її служниця, — відказала дівчина.

— А можна побачити Принцесу?

— Я доповім їй, що ви прийшли, панночко, і попрошу для вас аудієнції, — відповіла служниця. — Заходьте, будь ласка, й посидьте у вітальні.

Дороті ввійшла, а за нею Механічний Чоловік. Та коли Руда Курка спробувала ввійти за ними, служниця гукнула: «Киш!» — і махнула фартушком на Біліну.

— Сама киш! — відповіла Курка, сердито відсахнувшись і настовбурчивши пір’я. — Ти що, не вмієш поводитись як годиться?

— О, ти вмієш говорити? — здивувалася служниця.

— А ти що, не чуєш? — відрубала Біліна. — Опусти той твій фартух та відступи геть із дверей, щоб я могла ввійти разом із моїми друзями!

— Принцесі це не сподобається, — нерішуче промовила служниця.

— А мені дарма, сподобається їй чи ні, — відказала Біліна і, гучно залопотівши крильми, злетіла прямо до обличчя служниці. Дівчина пригнулась, і курка безпечно долетіла до Дороті.

— Ну, гаразд, — зітхнула дівчина. — Коли ви матимете халепу через оцю вперту Курку, не винуватьте мене. Дратувати Принцесу Нуднуватту не зовсім безпечно.

— Скажіть їй, будь ласка, що ми чекаємо, — з гідністю промовила Дороті. — Біліна моя подруга, вона всюди зі мною.

Без зайвих слів служниця завела їх до розкішно обставленої вітальні, освітленої притіненим райдужним світлом, що падало крізь вікна з кольорового скла.

— Посидьте тут, — сказала вона. — Як вас звуть, кого я маю представити Принцесі?

— Я — Дороті Гейл із Канзасу, — відповіла дівчинка, — а цей добродій — машина на ім’я Тік-Так, а Руда Курка — моя подруга Біліна.

Маленька служниця вклонилась і вийшла. Щоб дістатися до покоїв своєї господині, вона мусила пройти кількома коридорами й піднятися двома мармуровими сходами.

Покій Принцеси Нуднуватти був обвішаний великими дзеркалами, що сягали від підлоги до стелі; стеля теж була дзеркальна, а підлога — зроблена з полірованого срібла, що відбивало будь-який предмет на ньому. Тому, коли Нуднуватта сиділа в кріслі й грала на мандоліні ніжні мелодії, постать її сотні разів відбивалась у стінах, стелі та підлозі, і хоч би куди вельможна дама повернула голову, вона могла бачити власні риси й милуватися ними.

Вона любила це робити і, коли ввійшла служниця, саме казала собі:

— Ця голова з рудуватими кучерями досить симпатична. Треба носити її частіше, ніж останнім часом, хоч вона, може, й не найкраща в моїй колекції.

— До вас гості, Ваша високосте, — доповіла служниця, низько вклонившись.

— А хто це? — спитала Нуднуватта, позіхнувши.

— Дороті Гейл із Канзасу, пан Тік-Так і Біліна, — відповіла служниця.

— Які чудні імена! — промимрила Принцеса, вже трошечки зацікавлена. — А які вони з себе? Дороті Гейл із Канзасу гарненька?

— Можна сказати, що так, — відповіла служниця.

— А пан Тік-Так привабливий? — запитала принцеса.

— Цього я не можу сказати, ваша високосте. Але він дуже блискучий. То ваша високість приймуть їх?

— Та, мабуть, прийму, Нандо. Але мені вже набридло милуватися цією головою; коли моя гостя має претензії на вроду, то я мушу подбати, щоб вона не перевершила мене. Тому я піду до гардеробної й поміняю голову на сімнадцятий номер. Помоєму, це найкраща моя голова. Правда ж?

— Так, ваша голова номер сімнадцять надзвичайно вродлива, — відповіла Нанда, ще раз уклонившись.

Принцеса знову позіхнула. Потім сказала: