Ліман Баум - Озма з країни Оз

— От бач, Біліно, а я що казала? — вигукнула Дороті. А потім повернулась до Механічного Чоловіка й спитала жадібно: — То ти знаєш країну Оз, Тік-Так?

— Ні, але я чув про неї, — відповів Мідний Чоловік, — бо її відо-крем-лює від нашої країни Ев тільки широка пустеля.

Дороті в захваті сплеснула руками.

— Яка я рада! — вигукнула вона. — Я просто щаслива, що мої давні друзі так недалеко. Той Страхопуд, про якого я тобі казала, Біліно, — Король країни Оз.

— Про-бачте. Він уже не Ко-роль, — озвався Тік-Так.

— Він був Королем тоді, коли я залишала країну Оз, — пояснила Дороті.

— Я знаю, — сказав Тік-Так, — але в кра-їні Оз була ре-во-люція, і Стра-хопуда ски-нула з тро-ну дів-чина-воїн на ім’я Гене-рал Джін-джара. А потім її ски-нула ма-ленька дів-чинка на ім’я Озма, що була за-кон-ною спад-коєм-ницею трону, і тепер вона пра-вить кра-їною під ім’ям Озми з Озу.

— Це для мене новина, — замислено мовила Дороті. — Але, мабуть, багато чого відбулося, відколи я залишила країну Оз. Мені цікаво, що сталося зі Страхопудом, і з Залізним Дроворубом, і з Левом-Боягузом. А ще цікаво, хто така ця дівчина Озма, бо я досі ніколи не чула про неї.

Але Тік-Так на це не відповів. Він знову відвернувся, щоб думати.

Дороті склала рештки їжі у відерце, щоб не змарнувати добрих харчів, а Руда Курка настільки забула про свою гідність, що почала видзьобувати розсипані крихти й ковтати їх досить жадібно, хоча недавно вдавала, ніби гребує тими стравами, що їх воліє їсти Дороті.

Тепер Тік-Так, підійшовши до них, церемонно вклонився.

— Будь-те лас-ка-ві йти за мною, — сказав він, — і я ви-ве-ду вас звід-си до міста Ев-на, де вам буде при-єм-ніше, й обо-роню вас від Коле-сунів.

— Гаразд, — зразу відказала Дороті. — Ми готові.

Вони повільно рушили стежкою між камінням.

Тік-Так попереду, Дороті за ним, а Руда Курка дріботіла ззаду.

В кінці стежки Мідний Чоловік нахилився й легко відвалив убік каміння, що перегороджувало шлях. Потім обернувся до Дороті й сказав:

— Дай-те я по-не-су ваше ві-дер-це.

Вона зразу вклала мідну дужку в його праву руку, і мідні пальці зімкнулись на ній.

Потім маленька процесія вийшла на рівний пісок.

Як тільки троє Колесунів, що стерегли пагорб, побачили їх, вони почали кричати як шалені й швидко покотилися до гурточка, ніби хотіли взяти його в полон чи зупинити. Та коли передній з них наблизився, Тік-Так розмахнувся бляшаним відерцем і вдарив його цією химерною зброєю по голові. Може, удар дошкулив і не дуже, але брязнуло сильно, й Колесун закричав і повалився набік. За хвильку він зіп’явся на колеса й покотився геть якомога швидше, завиваючи зі страху.

— Я вам ка-зав, що вони не страш-ні, — почав Тік-Так, та ще не договорив, як на них налетів ще один Колесун. Брязь! — відерце знову стукнуло його по голові, й бриль відлетів на кілька кроків. Цього вистачило й з другого Колесуна. Він покотився вслід за першим, а третій не чекав, поки його хряснуть відерцем, а помчав щодуху за своїми товаришами.

Руда Курка закудкудакала в захваті, злетіла Тік-Такові на плече й сказала:

— Молодця, мій мідний друже! І розумно придумано! Тепер ми вільні від цих Колесунів.

Та саме в ту мить велика ватага Колесунів викотилася з лісу і, сподіваючись перемогти своєю кількістю, люто кинулась до Тік-Така. Дороті схопила Біліну на руки й міцно держала її, а Механічний Чоловік лівою рукою пригорнув до себе дівчинку, щоб захистити. А Колесуни вже налетіли.

Брязь! Хрясь! Хрясь! Відерце здіймалось і падало в усі боки й робило стільки грому, б’ючи по головах Колесунів, що ті, не так побиті, як перелякані, кинулись тікати геть переполошені. Тобто всі, крім їхнього ватажка. Цей Колесун перечепився через інших і впав горілиць, а Тік-Так, перш ніж той устиг схопитися на колеса, затиснув у своїх мідних пальцях комір пишної куртки й не відпускав.

— На-ка-жи сво-їм лю-дям за-би-ра-тися геть! — звелів Механічний Чоловік.

І Ватажок Колесунів вагався, не віддавав наказу, тоді Тік-Так почав термосити його, як фокстер’єр термосить пацюка, так що в Колесуна аж зуби цокотіли, ніби градинки по шибці. І тоді, тільки-но відсапавшись, Колесун гукнув іншим, щоб котилися геть, а ті негайно послухались.