Ліман Баум: Озма з країни Оз

Споряджена нашим спеціальним годинниковим механізмом.

Думає, говорить, діє, робить усе, тільки нежива.

Виготовляється виключно на наших заводах у Евні, країна Ев.

Будь-які пошкодження переслідуються законом».

— Ото диво! — сказала Руда Курка. — І ти гадаєш, що все це правда, люба моя?

— Не знаю, — відказала Дороті; вона ще не дочитала. — Слухай далі, Біліно.

«Вказівки для користування:

Для думання: накрутіть годинниковий механізм крізь отвір під лівою пахвою (позначено «№ 1»).

Для говоріння: накрутіть годинниковий механізм крізь отвір під правою пахвою(позначено «№ 2»).

Для ходіння й дій: накрутіть годинниковий механізм крізь отвір посеред спини (позначено «№ 3»).

Примітка: гарантія бездоганної роботи протягом тисячі років».

— Ну, чудово! — вигукнула Руда Курка в подиві. — Якщо мідний чоловік уміє робити хоч половину цього, то він таки дивовижна машина. Але я гадаю, це все шахрайство, як усі патентовані вироби.

— Можна накрутити його, — запропонувала Дороті, — та й побачимо.

— А де ж ключ від механізму? — спитала Біліна.

— Висить на гачку, де була картка.

— Ну, тоді випробуємо його, — запропонувала Курка, — та й побачимо, що він уміє. Гарантія, кажеш, на тисячу років? Але ж ми не знаємо, скільки років він простояв у цій скелі.

Дороті вже зняла ключ із гачка.

— Що накрутити спочатку? — спитала вона, знову прочитавши вказівки на картці.

— Та, мабуть, номер один, — порадила Курка. — Тоді він почне думати, адже так?

— Атож, — погодилась Дороті й накрутила механізм номер один, що під його лівою пахвою.

— Щось нічого не видно, — критично зауважила Курка.

— Певне що ні: він же тільки думає, — сказала Дороті.

— Цікаво, про що ж він думає.

— Зараз накручу його мову, тоді він, може, розповість нам, — сказала дівчинка і накрутила механізм номер два. Механічний Чоловік, ворухнувши тільки губами, промовив:

— Доб-ро-го ран-ку, дів-чин-ко. Доб-ро-го ранку, на-ні Кур-ко.

Голос був трохи хрипкий і рипучий, слова вимовлялись моторошно, без зміни виразу; але й Дороті, й Біліна чудово зрозуміли їх.

— Доброго ранку, пане, — відповіли вони чемно.

— Дя-кую вам за по-ря-ту-нок, — провадив Механічний Чоловік тим самим монотонним голосом, що звучав так, наче в грудях у нього працював ковальський міх. Отак іграшкові ягнята й коти пищать, коли їх надавити.

— Нема за що дякувати, — сказала Дороті. А потім спитала про те, що її найдужче цікавило: — А чого це вас замкнули у такому місці?

— Це дов-га іс-то-рія, — відповів Мідний Чоловік. — Але я роз-по-вім її ко-рот-ко.

Мене ку-пив у фір-ми «Ко-валь, Бля-хар і Комна-нія», що ви-го-то-вила мене, жор-сто-кий Король краї-ни Ев Е-воль-до, який мав звич-ку заби-вати сво-їх слуг до смер-ті. Та мене він не зміг уби-ти, бо я не-жи-вий, а щоб умер-ти, треба спершу жи-ти. To-му все йо-го бит-тя ме-ні не шко-дило, а тіль-ки на-чи-щало моє мід-не ті-ло.

Цей жор-сто-кий Ко-роль мав гар-ну дру-жину і де-ся-тьох пре-гар-них ді-ток: п’я-тьох хлоп-чи-ків і п’ять дів-ча-ток, — але в на-паді люті він про-дав їх усіх Ко-ролю Номів, а той сво-їми ча-рами обернув їх у ін-ші по-доби й по-ста-вив у сво-єму підзем-ному на-лаці як при-красу по-коїв.

По-тім Ев-ський Ко-роль пошко-дував за цим жор-стоким учин-ком і нама-гався вер-нути дру-жину й ді-тей від Ном-ського Ко-ро-ля, але мар-но. Тоді він з роз-пачу за-мкнув мене в цій ске-лі, за-кинув ключа в оке-ан, сам стриб-нув услід і вто-пився.

— Яке страхіття! — вигукнула Дороті:

— Атож, — погодився Механічний Чоловік. — Ко-ли я по-бачив, що ме-не ув’яз-нено, я кри-чав «ря-туй-те», по-ки не скін-чився го-лос; а по-тім хо-див по цій ко-мір-чині, по-ки не скін-чилась дія; а потім сто-яв і ду-мав, поки не скін-чилось думання. Далі я вже не пам’я-тав ні-чого, аж поки ви на-кру-тили мене знов.

— Дивовижна історія, — сказала Дороті, — і вона показує, що країна Ев справді чарівна, як я й гадала.

— Зви-чайно, — відповів Мідний Чоловік. — Нав-ряд чи таку доско-налу ма-шину змог-ли б зробити десь не в ча-рів-ній кра-їні.

— В Канзасі я не бачила жодної такої, — сказала Дороті.

— А де ж ви взя-ли клю-ча, щоб відімкнути ці двері? — спитав механічний голос.

— Знайшли на березі: мабуть, його винесло туди хвилями, — відповіла вона. — А зараз, добродію, коли не заперечуєте, я накручу вашу дію.

— Мені буде дуже при-ємно, — відказав Механічний Чоловік.