Павло Глазовий - Про відважного Барвінка та коника Дзвоника

Гей, як свиснув Барвінок Хрещатий:
— Начувайся, Будяче патлатий!
Хоч у тебе й багато сили.
Але ми ще сильніших били!
Відпустив він повіддя шовкове —
Заблищали стальні підкови.
Попід гаєм, попід горою
Кінь гарячий летить стрілою.
Мчиться, скаче козак на ньому,
Не боїться він тучі й грому.
Раптом тьохнуло серце в Барвінка;
На горі бовваніє хатинка…
Хоч Барвінок — козак хоробрий,
Хоч вояка із нього й добрий,
Але й він сполотнів від страху.
Як Будячу уздрів папаху.
Затряслись його ноги і руки,
Як.побачив круті шаблюки.
А шаблюк тих не менш як двісті!
Навіть коник закляк на місці.

Але страху герой не знає.
Він із ходу у двір в’їжджає.
— Гей, Будяче, бридкий, патлатий.
Не пишайся, ш, о ти чубатий,
В мене швидко ти станеш лисим! —
І штрикнув Будяцюгу списом.
Захиталась руда папаха:
— Ти дивися, яка комаха!
Повертай та тікай до мами.
Бо ти ж важиш з конем два грами.

Я намажу вам п’яти салом! —
I махнув лиш одним кинджалом.
Не було б уже, мабуть, Барвінка,
Тут поліг би, напевно, хлопчинка.
Та, на щастя (спасибі долі!),
Він прикрився щитом з бараболі.
Гей, як брязнув Будяк по щитові.
Покотилась луна по діброві,
трава похилилась під гаєм.
Загойдалися хмари над краєм.
Відступив коник Дзвоник без бою
І Барвінка потяг за собою.
Заховавшись в глибокім байраці,
Мовив Дзвоник своєму вояці:
— Чи ти здуру, чи ти з переляку
Так бездумно поліз у атаку?
Треба якось приспати цю силу,
Потім вдарити з флангу чи з тилу!
Проковтнувши з десяток сльозинок.
Сумно-сумно сказав Барвінок:
— Справді, конику, вийшла промашка.
Як же нам врятувати Ромашку?
Бо сердешна там дуже бідує!
Цей напасник її замордує…
Сів Барвінок на круглім пеньочку.
Бачить, треба латати сорочку,
Бо Будяк в поєдинку невдалім
Розпоров її гострим кинджалом.
подумав Барвінок Хрещатий:
— Де ж я можу тут голку дістати?
Дзвоник глянув і вигукнув; — Бачу
Он, під кущиком, хатку їжачу.
На порозі сидить їжачиха
І «Марічку» мугикає стиха.
А її малюки-їжачата
Ждуть з роботи любимого тата.
Бач, зібралися всі біля ганку!
Отуди й віднеси вишиванку.
Всім відомо, що ця їжачиха
В цілім лісі найкраща кравчиха:
Як пришиє своїми голками.
Відірвати не можна й зубами. —
Мовив хлопчик, зайшовши в подвір’я:
— Не лякайтесь, людинка — не звір я.
Зняв з голівки шапчину червону
І відважив усім по поклону.

Обдивилась його їжачиха:
— Десь набрався ти, голубе, лиха…
Хтось хорошу порвав сорочину.
Не журись, полатаємо, сину!
Почала господиня латати.
Аж з’явився й сам батько до хати.
Тягне лантух великий на спині,
Дав по яблуку кожній дитині.
— Гість? — питає. —
Це дуже приємно.
І вони привіталися чемно.
— Хто ж ти будеш? Тебе я не знаю.
Як потрапив до нашого краю?
Посідали удвох біля хати,
Став Барвінок йому повідати,
Де родився, як ріс на городі,
Що зустрів у важкому поході,
Як невдачі зазнав лихої
У недавнім важкім двобої.
Доки дружні точилися речі.
Спав на землю тихесенький вечір,
Їжачиха сорочку зашила.
Потім супу з грибами зварила.
І, як небо обсипали зорі.
Посідали вечерять надворі.
А коневі поклали отави.
Найсмачнішої кінської страви.
І коли уже після вечері
Мати й дітки сховались за двері,
Мовив хлопцеві тато їжачий;
— Ти, як видно, хлопчина добрячий!
Тож повір ти мені, їжакові.
Ми сьогодні дамо Будякові.
Ходить чутка, що цей посіпака
Хоче влізти й сюди, до байрака…
А пізніш, серед ночі глухої,
В путь відправились наші герої.
Пробирався їжак між травинок,
Їхав верхи за ним Барвінок.
Як до гірки підкралися близько.
Хлопчик сміло гукнув: «Будячисько!
Я прийшов для останнього бою.
Розквитатися хочу з тобою».
Будяцюга розплющив око:
— Знов припхалась, мала мороко!
Щось не бачу тебе, комашко,
В тебе влучити навіть важко!
Будякові ножі й кинджали
Засвистіли вгорі, закружляли.
А їжак у клубочок скрутився.
Будякові до ніг підкотився
І підставив голки під шаблюки
(Він уміє робити ці штуки!),
Їжачок підповзає все ближче.
По голках його б’є Будячище.
І добився, поганий, до того.
Що вся зброя зламалася в нього.
Тут Барвінок з єдиного маху
Списом збив Будякову папаху.
Потім скочив хапузі на спину.
Обірвав його буйну чуприну.
Той, обчухраний, дивиться бісом
Він і справді зробився лисим…