Павло Глазовий - Про відважного Барвінка та коника Дзвоника

За мить із ями вишкребли пісок,
І залунав Барвінків голосок:
— А я хлопець завзятий,
Я Барвінок Хрещатий!
Хоч було мені й тяжко,
Врятували комашки.
Врятували комашки —
Трударі-роботяжки!
Щоб витягти коробку немалу,
Поставили мурашки кран-стрілу.
За двері гаком гострим зачепили
І крутонули корбою щосили.
За мить була коробка нагорі.
Сказав Барвінок: — Ну, богатирі,
Спасибі вам, що ви в пригоді стали,
Спасибі вам, що нас урятували.

Немов гора Барвінку впала з пліч,
І він придумав дуже хитру річ.
— Погляньте, друзі, настає вже ранок
Так приготуймо ж Лисові сніданок.
Мурашки жваві із усіх кінців
Назносили в коробку камінців
І потім повну зсунули назад…
Сказав Барвінок: — Ось тобі й салат!
Утрамбували землю, як було.
І всіх — неначе вітром розмело.
Заліз Барвінок під лопух і жде.
Аж ось і Лис поснідати іде.
За ним веде Лисиця лисенят.
Поглянеш збоку — лисячий парад.
Усі зубасті, всі голодні, злі,
Хвостяри довгі тягнуть по землі.
Ось підійшли.
Коробку витяг Лис,
Поклав на травку — всі аж затряслись.
Важку коробку Лис у лапу взяв
I біля вуха нею помахав:
— Ге! Торохтить, немов сухий горох.
Барвінок вмер, а коник, мабуть, здох!
Роззявив пащу радий душогуб:
— Ось я їх зараз покладу на зуб…
Зубами лясь, каміння в роті — хрясь!

Аж чорна юшка з рота полилась.
Він з переляку ледь не одубів.
Не стало в нього чотирьох зубів.
Ой, скільки в лісі реготу було,
Усе живе від сміху полягло!
Барвінок наш ходив на голові,
А коник аж качався по траві…
Ось Барвінок їде лісом
Та поміж кущами.
«Треба, — думає, — послати
Друзям телеграми».

Є у лісі справжня пошта
В дереві дуплистім.
Служить Дятел працьовитий
Там телеграфістом.
Хоч у нього рук немає —
Робить, мов сторукий.
Попросив його Барвінок:
— Телеграми стукай.
Перша — Півневі депеша
На Сідало П’яте:
«Злому Лисові дав перцю.
Перемога, брате!»

А вже друга телеграма
На город до Гната:
«Жив, здоров… Як повернуся
Розповім багато».
Розказать хотів докладно,
Як він бився з Лисом,
Як обвів його круг пальця
На шляху під лісом.
Та подумав-передумав…
Ні, це не годиться!
Козакові вихвалятись —
Це така дурниця!
Біля пошти, в купі листя
Спав кабан Захрюка.
Він прокинувся і слуха:
Що там Дятел стука?
Вибиває телеграму
На город до Гната?
Де город цей?
Що на ньому?
Інтересно взнати!
Цей Захрюка-кабанюка
Мав погану моду:
Не минав ніде й ніколи
Жодного городу.
На грядки вночі залізе,
Як почне там рити.
Все сплюндрує, поламає —
Страшно й говорити!

Вже по ньому і стріляли,
Вже й камінням били, —
Він настирливо в городи
Суне своє рило.
З ями виткнувся Захрюка,
Весь у прілім листі,
Та як рохне на Барвінка:
— Ану, стій на місці!
Де город? Якого Гната?
Покажи дорогу. —
І намірився Барвінка
Ухопить за ногу.
Як ножі, вперед направив
Ікла свої грізно.
Ех, загаявся Барвінок —
Утікати пізно.
Він говорить кабанові:
— Покажу, зажди ти! —
І подумав: «Треба якось
Його обдурити».
— Що ж, Захрюко-кабанюко,
Каже він ласкаво, —
Ти в городі погуляти
Маєш повне право.

Рохнув весело Захрюка
І заграв очима:
— Зрозумів ти мій характер,
Значить — молодчина!
Їде спереду Барвінок…
Ох, яка ж це мука!
— Та не здумай утікати!
Рохкає Захрюка.
— Ну, кому ж, — Барвінок каже,
Умирать охота? —

А Дзвінку на вухо шепче:
— Мчися до болота!
Коник Дзвоник розігнався —
Скочив на купину.
А Захрюка провалився
Просто в трясовину.
Залило болотом очі,
Захлинувся злюка.
— Ах ти ж підлий, ах ти ж хитрий!
Завищав Захрюка.
Коник Дзвоник по лозинах,
По стеблинах скаче.
А Захрюка лізе ззаду
Та від злості плаче.
Коник вискочив у поле,
Креше копитами.
А за ним летить Захрюка,
Ляскає зубами.
Ось шосе уже минули,