Олександр Волков - Чарівник Смарагдового міста

— Ба-ло-ні-стом. Я піднімався на балоні, тобто на повітряній кулі, аеростаті, наповненому легким газом. Я це робив, щоб потішити натовп, роз'їжджаючи по ярмарках. Свій балон я завжди прив'язував мотузкою. Одного разу вона обірвалася, мій балон підхопило ураганом, і він помчав невідомо куди. Я летів цілу добу, проминув пустелю і високі гори й опустився у Чарівній країні, яку тепер називають країною Гудвіна. Звідусіль збіглися люди і, побачивши, що я спускаюсь з неба, визнали мене за Великого Чарівника. Я не переконував цих довірливих людей. Навпаки, я згадав ролі царів і героїв й зіграв роль Чарівника досить вдало для першого разу (втім, там не було критиків!). Я оголосив себе правителем країни, і жителі охоче підкорилися мені. Вони сподівались на мій захист від злих чаклунок, які відвідували країну. Насамперед я побудував Смарагдове місто.

— Де ви дістали стільки зеленого мармуру? — запитала Еллі.

— А смарагдів? — докинув Страшило.

— І таку кількість різноманітних зелених речей? — додав Залізний Дроворуб.

— Терпіння, друзі мої! Ви невдовзі довідаєтесь про всі мої таємниці, — мовив Гудвін, усміхаючись. — У моєму місті не більше зеленого кольору, ніж у будь-якому іншому. Уся справа тут, — він таємниче притишив голос, — у зелених окулярах, котрих ніколи не знімають мої підлеглі.

— Як? — вигукнула Еллі. — Виходить, мармур будинків і вулиць…

— Білий, дитино моя!

— А смарагди? — запитав Страшило.

— Звичайне скло, але доброго гатунку! — гордо додав Гудвін. — Я не шкодував витрат. До того ж смарагди на баштах міста — справжні. Бо ж їх видно здаля.

Еллі та її друзі дивувались все більше й більше. Тепер дівчинка зрозуміла, чому стрічечка на шиї Тотошка стала білою, коли вони покинули Смарагдове місто.

А Гудвін спокійно розповідав далі:

— Будівництво Смарагдового міста тривало кілька років. Коли його було завершено, ми мали захист від злих чаклунок. Я був тоді ще молодий. Мені спало на думку таке: якщо я буду близький до народу, то в мені швидко розпізнають звичайну людину. І тоді закінчиться моя влада. Тому я замкнувся у тронній залі й прилеглих до неї кімнатах. Я припинив спілкування з усім світом, не виключаючи й своїх прислужників. Я змайстрував пристрої, які ви бачили, і став творити чудеса. Я присвоїв собі урочисте ім'я — Великий і Жахливий. За кілька років народ забув мій справжній образ, і в країні поширювалися про мене всілякі чутки. Саме цього я й прагнув і намагався підтримати славу великого чарівника. Взагалі, мені таланило, але траплялися і помилки. Одна з них — мій похід проти Бастінди. Летючі Мавпи розбили моє військо. А мені пощастило уникнути полону і втекти. Відтоді я страшенно боявся чаклунок. Варто було їм довідатись, хто я насправді, і мені був би кінець: я ж бо не чарівник! Як же я зрадів, дізнавшись, що будиночок Еллі розчавив Гінгему! Я вирішив, що добре було б позбавити влади й другу злу чаклунку. Ось чому я так настійно посилав вас проти Бастінди. Однак тепер, коли Еллі розтопила її, мені соромно зізнатися, що я не можу виконати своїх обіцянок! — зітхнув Гудвін.

— Як на мене, ви погана людина, — мовила Еллі.

— Ой, ні, дитя моє! Я не погана людина, але досить кепський чарівник!

— Виходить, ви не обдаруєте мене мозком? — застогнавши, запитав Страшило.

— Навіщо вам мозок? Судячи з того, що я про вас знаю, ваші міркування не гірші, ніж у будь-якої людини з мозком, — полестив Страшилові Гудвін.

— Може, й так, — заперечив той, — а все ж таки без мозку я буду нещасніший.

Гудвін уважно подивився на нього.

— А ви знаєте, що таке мозок? — запитав він.

— Ні, — зізнався Страшило, — не маю уявлення, як він виглядає!

— Гаразд! Приходьте до мене завтра, і я наповню вашу голову першосортним мозком. Але ви самі маєте навчитися користуватися ним.

— О, я навчуся! — радісно вигукнув Страшило. — Даю вам слово, що навчусь! Е-ге-гей-го! Незабаром я матиму мозок! — пританцьовуючи, заспівав ощасливлений Страшило.

Гудвін з посмішкою дивився на нього.

— А як щодо сміливості? — боязко затнувся Лев.

— Ви сміливий звір! — відповів Гудвін. Вам лише бракує віри у себе. До того ж кожна жива істота боїться небезпеки, а сміливість у тому, щоб побороти боязкість. Ви свою боязкість вмієте долати.

— А ви дайте мені таку сміливість, — вперто правив Лев, — щоб я нічого не боявся.

— Добре, — лукаво усміхнувшись, сказав Гудвін. — Приходьте завтра, і ви її матимете.

— А вона у вас кипить у горщику під золотою покришкою? — поцікавився Страшило.