Олександр Волков - Чарівник Смарагдового міста

Почувши про Летючих Мавп, Залізний Дроворуб затремтів, а Страшило зіщулився з жаху. Полохливий Лев замахав кошлатою гривою:

— Знову Летючі Мавпи? Дякую красненько! Я з ними вже добре знайомий і, як на мене, ці тварі гірші за шаблезубих тигрів!

Раміна розсміялася:

— Мавпи покірно служать володареві Золотої Шапки. Погляньте на підкладку: там все написано, що треба робити.

Еллі зазирнула всередину.

— Ми врятовані, друзі мої! — весело вигукнула вона.

— Я залишаю вас, — з гідністю мовила королева-миша. — Наш рід давно ворогує з Летючими Мавпами. До побачення.

— До побачення! Спасибі, — прокричали мандрівники, і Раміна зникла.

Еллі почала вимовляти чарівні слова, написані на підкладці.

— Бамбара, чуфара, лорики, йорики…

— Бамбара, чуфара? здивовано перепитав Страшило.

— Ох, будь ласка, не заважай, — попрохала Еллі, і читала далі: Пікапу, трикапу, скорики, морики…

— Скорики, морики… прошепотів Страшило.

— З'явіться переді мною, Летючі Мавпи! — голосно закричала Еллі в повітрі зашуміла зграя Летючих Мавп.

Мандрівники мимоволі пригнули голови до землі, згадавши минулу зустріч з мавпами. Однак зграя тихенько приземлилася, і вожак Уорра поштиво вклонився Еллі.

— Що накажете, володарко Золотої Шапки?

— Відвезіть нас до Смарагдового міста.

— Буде виконано.

Мить — і мандрівники опинились високо в повітрі. Вожак Летючих Мавп його дружина несли Еллі; Страшило і Залізний Дроворуб їхали верхи. Лева підхопило кілька дужих мавп; молоденька мавпочка тягла Тотошка, а песик лаяв на неї і намагався вкусити. Спочатку мандрівникам було страшно, та невдовзі вони заспокоїлись, бачачи, як вільно почуваються мавпи у повітрі.

— А чому ви слухаєтеся володаря Золотої Шапки? — запитала Еллі.

Уорра розповів їй історію про те. як багато століть назад плем'я Летючих Мавп образило всемогутню фею. Щоб покарати їх, фея пошила чарівну Шапку. Летючі Мавпи мусять виконати три бажання володаря Шапки, і після цього він утрачає над ними владу.

Та коли Шапка переходить до іншого той може знову наказувати мавп'ячому племені. Першою володаркою Золотої Шапки була фея, яка її пошила. Потім Шапка безліч разів переходила із рук в руки, доки не потрапила до рук злої Бастінди а від неї до Еллі.

За годину на обрії забовваніли вежі Смарагдового міста, мавпи обережно опустили Еллі та її супутників біля самісінької брами, на шлях, вибрукуваний жовтою цеглою.

Зграя знову здійнялася в повітря і з галасом зникла.

Еллі подзвонила в браму. Вийшов Фарамант страшенно здивувався:

— Ви повернулися?

— Як бачите. — з гідністю відповів Страшило.

— Але ж ви відправилися до злої чаклунки Фіолетової країни.

— Ми були у неї, — відповів Страшило і поважно стукнув ціпком об землю. — Щоправда, не можемо похвалитися, що ми там весело провели час.

— І ви залишили Фіолетову країну без дозволу Бастінди? — допитувався здивований Вартовий.

— А ми й не питали у неї дозволу! — продовжував Страшило. — Ви знаєте, вона розтанула!

— Як? Розтанула?! Чудова, прекрасна новина. Але ж хто її розтопив?

— Еллі, звичайно! — поважно відповів Лев.

Вартовий Брами низенько вклонився Еллі, повів мандрівників до своєї кімнати і знову надів їм на очі уже знайомі окуляри. І знову все чарівно змінилося навколо, засяяло ніжним зеленим світлом.

найомими вулицями подорожні прямували до палацу Гудвіна. Дорогою Фарам ант не стримався і повідомив декого із мешканців про загибель страшної Бастінди. Новина швидко рознеслася по місту й незабаром за Еллі та її супутниками до самого палацу йшла велика юрба шанувальників.

Зеленобородий Солдат був на посту і. як завше, дивився в люстерко й розчісував свою пишну бороду. Цього разу натовп зібрався такий великий і так галасував, що це привернуло його увагу вже через десять хвилин. Дін Гіор дуже зрадів, що мандрівники повернулися з небезпечного походу викликав Фліту і та відвела їх до тих самих кімнат.

— Повідомте, будь ласка, Великого Гудвіна про наше повернення, — сказала Еллі Солдату. — І передайте, що ми просимо нас прийняти…

За кілька хвилин Дін Гіор повернувся і сказав.

— Я голосно доповів про ваше прохання біля дверей тронної зали, та не одержав від Великого Гудвіна ніякої відповіді…