Олександр Волков - Чарівник Смарагдового міста

Мешканці Смарагдового міста довго дивились у небо, а потім розійшлися по домівках.

Наступного дня трапилося сонячне затемнення. Жителі Смарагдового міста вирішили, що це Гудвін затемнив Сонце, опускаючись на нього.

По всій країні поширилася чутка, що колишній правитель Смарагдового міста живе на Сонці. Народ довго пам'ятав Гудвіна, та не дуже тужив за ним: адже у них був новий правитель — Страшило Мудрий, настільки мудрий, що розум не вміщувався у його голові й випирав назовні у вигляді голок та шпильок.

Мешканці Смарагдового міста страшенно пишалися:

— Немає у світі іншого такого міста, де правитель був би напханий соломою!

Бідолашна Еллі залишилася у країні Гудвіна. Ридаючи, вона повернулася до палацу.

Їй здавалося, що тепер у неї вже немає надії на повернення до Канзасу.

ллі невтішно плакала, затуливши долонями обличчя. В кімнаті почулася важка хода Залізного Дроворуба.

— Я потурбував тебе? — зніяковіло запитав Дроворуб. — Розумію, тобі не до мене, але, бач, мені хочеться поплакати за Гудвіном, а нікому витирати мої сльози: Лев сам плаче на задньому дворі, а Страшило — правитель, незручно турбувати його дрібницями…

— Бідолаха!..

Еллі підвелася і, доки Дроворуб плакав, старанно витирала сльози рушником. Коли ж він наплакався, то дуже ретельно намастився із дорогоцінної маслянки, подарованої йому Мигунами, — він завжди носив її біля пояса.

Вночі Еллі приснилося, що великий птах несе її високо над канзаським степом, і вдалині видніється рідна домівка. Дівчинка радісно закричала. Вона прокинулася від власного крику і вже не могла більше заснути від розчарування.

Вранці компанія зібралася у тронній залі порадитися про майбутнє. Новий правитель Смарагдового міста урочисто сидів на мармуровому троні; решта поштиво стояла перед ним.

Коли Страшило став правителем, він одразу здійснив свої давні мрії: справив собі зелений оксамитовий костюм і новий капелюх, до крис якого наказав пришити срібні дзвіночки від старого; на ногах у нього яскраво блищали начищені зелені чоботи із найкращої шкіри.

— Ми розкішно заживемо, — заявив новий правитель. — Нам належить палац і ціле Смарагдове місто. Тільки-но згадаю, як ще зовсім недавно я страхав вороння у полі, а нині став правителем Смарагдового міста, то, щиро кажучи, мені нічого нарікати на долю.

Тотошко негайно осадив зарозумілого Страшила:

— А кому ти повинен дякувати за все оце твоє благополуччя?

— Еллі, звичайно! — зніяковів Страшило. — Без неї я й досі стирчав би на кілку.

— Якби тебе не розтріпали буревії та не розклювало вороння, — додав Дроворуб. — Я й сам іржавів би у дрімучому лісі… Багато добра зробила для нас Еллі. Адже я теж отримав серце, а це моя заповітна мрія.

— Про мене й говорити нічого, — мовив Лев, — я тепер найхоробріший серед усіх звірів на світі. Хотілося б мені, аби на палац напали людожери чи шаблезубі тигри, — я б з ними розправився!

— Якби Еллі залишилася у палаці, — промовив Страшило, — ми жили б щасливо!

— Це неможливо, — заперечила дівчинка. — Я хочу повернутись у Канзас до тата й мами…

— Як же це здійснити? — запитав Залізний Дроворуб. — Страшило, любий друже, ти розумніший за нас усіх, будь ласка, скористайся своїм новим мозком!

Страшило почав так ретельно думати, що голки й шпильки полізли із його голови.

— Треба викликати Летючих Мавп! — нарешті вирішив він. — Нехай вони перенесуть тебе на батьківщину!

— Браво, браво! — загукала Еллі. — Я зовсім про них забула…

Вона принесла Золоту Шапку, наділа її і промовила чарівні слова. Крізь відчинені вікна до зали увірвалась зграя Летючих Мавп.

— Чого бажаєте, володарко Золотої Шапки? — спитав вожак.

— Перенесіть нас з Тотошком через гори й доставте до Канзасу.

Уорра похитав головою:

— Канзас за межами країни Гудвіна. Ми не можемо летіти туди. Шкода, адже ти марно витратила друге чаклунство Золотої Шапки.

Уорра вклонився, і зграя з шумом щезла.

Еллі була у відчаї. Страшило знову став думати, і голова його роздулася від напруження. Еллі навіть злякалася за нього.

— Покличте Солдата! — наказав Страшило.

Дін Гіор з острахом увійшов до тронної зали, де ніколи не бував за часів Гудвіна. У нього запитали поради.