Олександр Волков - Урфін Джюс і його дерев'яні солдати

— Хазяїне! — закричала вона. — Відчини двері!..

Ухиляючись від ударів, Урфін відсунув засув і вискочив на ґанок. За ним з ревінням неслась ведмежа шкура і дико підстрибували оленячі роги. Все це змішалось на ґанку в малу купу, яка перекидалася й ревіла, а потім покотилася сходинками на подвір'я. А з будинку навздогін неслося насмішкувате ухання пугача. Роги вибили в огорожі хвіртку і величезними стрибками помчали до лісу. Урфін Джюс, пом'ятий і побитий, підвівся з землі.

— Щоб вас чорти забрали! — простогнав він, обмацуючи свої боки. — Це вже занадто!

Шкура з докором мовила:.

— Хіба ти не знаєш, хазяїне, що зараз саме та пора, коли олені стають дуже забіякуваті? Ще добре, що ти лишився живий… Ох, і начуватимуться тепер олені у лісі від тих рогів! — І ведмежа шкура хрипкувато зареготіла.

Із цього Урфін зробив висновок, що з порошком треба поводитись дуже обережно і не оживляти все, що очі бачать. У кімнаті був справжнісінький розгром: усе було потрощене, поперекидане, посуд перебитий, у повітрі кружляли пір'їни з роздертих подушок.

Джюс сердито сказав пугачу:

— Чому ти не попередив мене, що оживляти роги небезпечно?

Злопам'ятний птах відповів:

— Гуамоколатокінт попередив би, а в Гуамоко забракло передбачливості.

Вирішивши згодом поквитатися з пугачем за його підступність, Урфін почав прибирати в кімнаті. Він підняв з підлоги зробленого колись дерев'яного клоуна. Клоун мав люте обличчя і рот з вишкіреними гострими зубами, а тому його ніхто не купив.

— Гадаю, ти не накоїш стільки лиха, як роги, — сказав Урфін і посипав клоуна порошком.

Зробивши це, він поставив іграшку на стіл, а сам вмостився поруч на стільці й замріявся. Опам'ятався він від гострого болю: оживлена іграшка вчепилась зубами в його палець.

— І ти туди ж, паскудо! — розлютився Джюс і швиргонув клоуна на підлогу.

Той зашкандибав у найдальший куток кімнати, сховався за скриню й сидів там, розмахуючи для власного задоволення руками, ногами й головою.

рфін сидів якось на ґанку і слухав, як у будинку сварилися ведмежа шкура й Гуамоко.

— Ти, пугаче, не любиш хазяїна, — бурчала шкура. — Зумисне мовчав, коли він оживляв роги, а, либонь, знав, що це небезпечно… Ти все хитруєш, пугаче, хитруєш. Надивився я на вашого брата, коли жив у лісі. Але чекай, доберусь я до тебе!

— Ух-ух-ух! — знущався пугач з високого сідала. — Ну і налякала порожня торохтійка!

— Те, що я порожня, це правда, — скрушно зізналася шкура. — Попрошу хазяїна напхати мене тирсою, а то я вже надто легенька на ходу, ніякої стійкості, навіть найменший вітерець з ніг звалить…

«А що, добре придумано, — відзначив про себе Джюс, — треба буде так і зробити».

Голоси в будинку ставали все гучніші, й Урфін гнівно гримнув:

— Гей, ви там, розбазікалися! Замовкніть!

Сперечальники перейшли на шепіт.

Урфін Джюс обмірковував своє майбутнє. Звичайно, він повинен тепер посісти провідне становище у Блакитній країні. Урфін знав, що Жувани після загибелі Гінгеми обрали собі правителем шановного старого Према Кокуса. Під керівництвом доброго Кокуса Жуванам велося легко і вільно.

Повернувшись до будинку, Урфін закрокував по кімнаті. Пугач і ведмежа шкура замовкли. Джюс розмірковував уголос:

— Чого Жуванами править Прем Кокус? Хіба він розумніший за мене? Чи такий умілий майстер, як я? Хіба у нього така ж велична постава? — Урфін Джюс гордовито випнув груди, надув щоки. — Ні, Прему Кокусу далеко до мене!

Ведмежа шкура догідливо підтвердила:

— Атож, хазяїне, у тебе дуже поважний вигляд.

— Тебе не питають, — буркнув Урфін і вів далі: — Прем Кокус значно багатший за мене, це правда: у нього багато поля, де працює багато людей. Але тепер, коли у мене є живильний порошок, я зможу наробити собі скільки завгодно робітників, вони розчистять ліс, і в мене теж буде поле! Стоп! А може, не робітників, а солдатів?.. Так-так-так! Я намайструю собі злющих, дужих солдатів, і нехай тоді Жувани наважаться не визнати мене своїм правителем!

Урфін схвильовано забігав по кімнаті. «Навіть поганенький малий клоун гризонув мене так, що й досі боляче, — думав він, — а коли змайструвати дерев'яних людей людського зросту, навчити їх володіти зброєю… Та я ж тоді зможу помірятися силою навіть з самим Гудвіном…»

Але столяр тут же боязко затулив собі рота: йому здалося, що ці зухвалі слова він вимовив уголос. А раптом їх почув Гудвін, Великий і Жахливий? Урфін утягнув голову в плечі й чекав, що ось-ось його приголомшить удар невидимої руки. Та все було спокійно, і Джюсові відлягло на душі. «Все ж таки треба бути обережнішим, — подумав він. — Для початку вистачить із мене і Блакитної країни. А там… там…»