Олександр Волков - Урфін Джюс і його дерев'яні солдати

Одного разу злюща Гінгема, яка ненавиділа всенький рід людський, задумала його знищити. Для цього вона накликала жахливий буревій і спрямувала його за гори, за пустелю, щоб він зруйнував усі міста, усі села й під уламками поховав усіх людей.

Та цього не трапилося. На північному заході Чарівної країни жила добра чарівниця Вілліна. Вона дізналася про підступний намір Гінгеми й знешкодила його. Вілліна дозволила ураганові захопити у канзаському степу лише один маленький будиночок-фургон, знятий з коліс і поставлений на землю. За наказом Вілліни вихор приніс будиночок у країну Жуванів, скинув його на голову Гінгеми —і недобра чаклунка загинула.

На подив Вілліни, котра прибула, аби поглянути, як подіяли її чари, у будиночку виявилась маленька дівчинка Еллі. Вона вбігла за своїм улюбленим песиком Тотошком до будиночка саме в ту мить, коли вихор підхопив і поніс його.

Вілліна не могла повернути дівчинку додому і порадила їй іти по допомогу до Смарагдового міста — центру Чарівної країни. Про повелителя Смарагдового міста — Гудвіна Великого і Жахливого — ходили найрізноманітніші чутки. Вони стверджували, що Гудвін дуже легко насилав на поля вогненний дощ або наповнював усі будинки пацюками та жабами. І тому про нього вели мову пошепки і озираючись: раптом чарівник образиться на яке необережне слово.

Еллі послухала добру фею й подалася до Гудвіна, сподіваючись, що чарівник не такий вже й страшний, як про нього розповідають, V допоможе їй повернутися до рідного Канзасу. Тоді дівчинці не довелося зустрітися з похмурим столяром Урфіном Джюсом.

Того дня, коли будиночок Еллі розчавив Гін-гему, Урфіна не було побіля чаклунка — він пішов у її справах до найвіддаленішого місця Блакитної країни. Звістка про загибель чаклунки викликала у Джюса подвійне почуття: і жаль, і радість.

Він. шкодував, що втратив могутню покровительку, але розраховував тепер скористатися скарбами та владою чаклунки.

Навколо печери було безлюдно. Еллі з Тотошком пішли до Смарагдового міста.

У Джюса виникла ідея поселитися у печері й оголосити себе наступником Гінгеми та повелителем Блакитної країни — адже боязкі Жувани не наважаться цьому перечити.

Але закіптюжена печера з в'язками копчених мишей на гвіздках, з опудалом крокодила під стелею та іншими знадобами чаклунського ремесла видалася такою похмурою й вологою, що навіть Урфін здригнувся.

— Брр!.. — пробурмотів він. — Жити у такій могилі?.. Ні, красненько дякую!

Урфін став розшукувати срібні черевички чаклунки, бо знав, що Гінгема найбільше дорожила саме ними. Однак даремно він обшукував печеру — черевичків не виявилося.

— Ух-ух-ух! — насмішкувато пролунало з високого сідала, й Урфін здригнувся.

Згори на нього дивились здоровенні жовті очі пугача, що світилися у темряві печери.

— Це ти, Гуаме?

— Не Гуаме, а Гуамоколатокінте, — бундючно заперечив пугач.

— А де ж інші пугачі?

— Полетіли.

— А чому ж ти залишився?

— А що мені робити у лісі? Ловити птахів, як прості пугачі й сови? Фе!.. Я досить старий і мудрий для такого клопітного заняття.

У Джюса промайнула хитра думка.

— Слухай, Гуам… — Пугач мовчав. — Гуамоко… — Мовчання. — Гуамоколатокінте!

— Слухаю тебе, — озвався пугач.

— Хочеш жити у мене? Я годуватиму тебе мишами й ніжними пташенятами.

— Не задарма, звичайно? — буркнув птах.

— Люди, побачивши, що ти мені служиш, вважатимуть мене чарівником.

— Непогано придумано, — сказав пугач. — І на початку моєї служби повідомлю, що ти даремно шукаєш срібні черевички. Їх забрало маленьке звірятко невідомої мені породи.

Зірко оглянувши Урфіна, пугач запитав:

— А коли ти їстимеш жаб і п'явок?

— Що? — здивувався Урфін. — Їсти п'явок? Навіщо?

— Бо така їжа годиться злим чаклунам по закону. Пам'ятаєш, як Гінгема сумлінно поїдала мишей і закушувала п'явками?

Урфін згадав і здригнувся: їжа старої чаклунки завжди викликала у нього огиду, і він під час сніданків та обідів Гінгеми під будь-яким приводом виходив з печери.

— Послухай, Гуамоко… Гуамоколатокінте, — улесливо сказав він, — а чи не можна обійтися без цього?

— Я тобі сказав, а далі твоя справа, — сухо закінчив розмову пугач.

Урфін, зітхнувши, зібрав деякі речі чаклунки, посадовив пугача на плече й пішов додому.

Зустрічні Жувани, забачивши похмурого Урфіна, злякано шарахали вбік.

Повернувшись до себе, Урфін зажив у своєму будинку з пугачем, уникаючи людей, не люблячи нікого, не знаючи любові інших.