Герхард Гольц-Баумерт - Альфонс Цiттербаке

— Це Август, клоун, — пояснив директор. Я впізнав його не відразу.

Августові ж директор сказав:

— А це наш новий співробітник.

Я промовчав і вирішив поки що взагалі нічого не казати. Хотілося побачити, що ж то буде далі. Признаюся, у цю мить я геть забув про Чистуна, такий був схвильований.

Ми вийшли на манеж. Тут було якось незатишно, пахло тваринами. Вправлялися кілька жонглерів. Директор звернувся до них:

— Товариші, дайте місце ось цьому хлопчині, подивимось, на що він здатний.

А потім до мене:

— Будеш так виступати чи одягнеш спортивний костюм?

На жаль, костюма у мене не було, і я відповів:

— З вашої згоди я виступлю так.

— Тільки не забрудни одягу, — застеріг мене клоун.

— Почали! — крикнув директор. — Давайте сюди поні!

Він був такий жвавий, не давав нікому й слова сказати. Все мало робитися швидко.

— Отже, — звернувся він до мене, — тобі ясно: ти виступаєш із клоуном. Поки що сиди у залі. Вийдеш на манеж, коли скінчить Август. Сядь отам ззаду.

Я послухався і сів на лавку. Ввели поні. Клоун Август спробував був на нього сісти. Він незграбно скочив коникові на спину і відразу ж сповз на землю з протилежного боку. Тоді він спробував сісти ззаду, але знову впав. Цього разу головою в пісок.

Ой же ж і реготав я! Тепер коник утікав, Август слідком за ним. Але сісти йому не пощастило. Він тільки міцно вхопився за хвіст і двічі підряд перекинувся в повітрі. Нарешті Август таки опинився на конику. Тільки лежав він якось кумедно, а коник дико мчав по манежу. Ось клоун зробив сальто, упав із коника і побіг з манежу.

— Браво! — вигукнув директор. — Чудово, Августе. А зараз черга нашого Бамбіно.

Мені кортіло швидше побачить, що ж то за звір вискочить тепер. Але жоден звір не вискочив на манеж. Директор гукнув мені:

— Тепер твоя черга!

Що? Я не Бамбіно і хотів тільки запитати, чи вийде який цирковий номер із Чистуном!

— Я ж… не можу… — почав я.

Та директор, певно, не почув мене. Він гукнув:

— Не можна гаяти часу, а то публіка занепокоїться. Негайно виходь на манеж. Стрибок — і на поні!

Що мені було робити? Я послухався. Коли коник пробігав повз мене, спробував скочити на нього. Міцно вхопився за гриву і ледве-ледве видряпався на нього.

— Добре, Бамбіно, — похвалив мене директор, — це так, ніби ти ще ніколи не сідав на коня. Глядачі сміються. А тепер вставай!

Що? Я занепокоївся. Яких зусиль коштує мені утриматися на спині, а тепер ще стати на ноги?

— Швидше, швидше, не гай часу! — підганяв директор.

Я спробував. Трохи випростався, відразу втратив рівновагу і впав у пісок.

— Може статися, — заспокоїв мене директор, — але швидше вставай. Темп! Темп!

Поні біг спокійно, і взагалі це була дуже сумирна тварина. Я знову розігнався, побіг і скочив на нього. Обережно став на коліна, звівся на ноги. Та ледве я став, як знову почав сповзати із коникової спини. У мене запаморочилась голова, і я зіскочив. Упав просто директорові в ноги і звалив його на землю.

— Тьху! Хай тобі всячина! — крикнув він і смикнув себе за чорну бороду. — Чи у тебе нема нервів? Навіщо ти стільки вправлявся? Ти поводишся, мов жовторотий початківець, Бамбіно!

Я лежав у піску і дивився на нього знизу вгору.

— Та я ж тільки заради Чистуна…

В цю мить у намет кулею влетів якийсь хлопець, невеликий на зріст, зграбний такий, з довгим чорним волоссям. Кілька стрибків — і він на манежі. Раз, і вже стоїть на конику. Розвів руки й закричав:

— Гоп, гоп!

— Що за оказія? — вигукнув директор. — Хто ти і звідки ти?

Той хлопець саме робив стійку на голові на спині коника. Не міняючи пози, він сказав:

— Та ви ж мене запрошували. Я Бамбіно. Мої батьки прийдуть за годину. Ми разом покажемо новий номер.

Тут він підвівся і почав пританцьовувати на одній нозі.

— Ну, а ти хто? — запитав мене спантеличений директор.

— Альфонс Ціттербаке, — відповів я, все ще лежачи в піску.

— Ціттербаке? Отже, з родини клоунів?

— Та ні, — сказав я, — мій тато ходить на нормальну роботу.

Але директор уже не слухав мене. Він плескав у долоні й приказував:

— Браво, Бамбіно, просто чудово. Тепер ще відпрацюємо кінець номера, кінець повинен вражати найдужче.

Я обережно відповз трохи вбік.

— А тоді випустимо левів, — додав директор.

«Оце так, — подумав я. — Коли тут слони на волі, то й левів, мабуть, випустять на манеж без кліток. Леви ж не знають Альфонса Ціттербаке і ще приймуть мене за шмат корму!» Я схопився на ноги і кинувся з намету, та так прудко, як той, справжній Бамбіно вбіг сюди. І раптом я згадав про Чистуна. Його ж треба рятувати! Обережно визирнув із-за фургона. Слон Емір стояв на тому самому місці. Перед ним лежала моя коробка. Емір саме розв'язував рушника — мабуть, хотів подивитися, що там усередині. Повільно і дуже обережно я підійшов ближче.