Герхард Гольц-Баумерт - Альфонс Цiттербаке

Що ж, може, ще куплю собі собаку. Собака скрізь ходитиме зі мною, виконуватиме мої команди, а коли щось загублю, принесе. А ще кусатиме моїх ворогів. Тоді нехай хтось спробує дражнити мене!

А може, ця книжка добра і для Чистуна? Я став наказувати йому: «Дай лапу» і «На місце», — але він ніби й не чув. Ні, з такою книжкою не навчу я Чистуна розмовляти.

Я почав усе спочатку. Два тижні підряд щодня по годині повторював «Чистун, Чистун, Чистун…» Потім я захворів — почало боліти горло. Лікар сказав, що це від перенапруження. Я повернувся додому дуже сердитий. А все через Чистуна.

— Ти дурний! — крикнув я.

Чистун кивнув, подивився на мене своїми оченятами-вуглинками і проскрипів:

— Дурний, дурний, дурний…

Я метнувся на кухню:

— Мамо, Чистун говорить! Я навчив його.

Проте Чистун більше нічого не сказав. Заговорив він аж тоді, коли до нас прийшла тітка Анна.

— Ой, що це в тебе за маленька гарна пташка? — запитала вона мене.

— Гм, це Чистун, — відповів я.

Чистун сидів собі у мене на пальці й дивився на тітку Анну.

— Ану ж іди до мене, Чистунчику, — покликала вона.

Спочатку папуга тільки дивився на тьотю, а потім заскрипів:

— Дурна, дурна!

У всіх зіпсувався настрій. Мама сказала, я відбиваю охоту в усієї рідні ходити до нас у гості.

Я вирішив більше не дресирувати Чистуна. От коли куплю собаку, то спробую його навчати. Учора я зустрів на вулиці тітку Анну. На мій «добридень» вона лише кивнула, не промовила до мене жодного слова.

Відколи Чистун так образив тітку Анну, минуло чимало часу. Більше він нічого не навчився. Тільки те дурне слово затямив і промовляв його саме тоді, коли це було вкрай небажано. Скільки неприємностей мав я через того Чистуна! І найприкріше те, що всі думають, я зумисне навчив папугу ображати людей. Та хіба ж доведеш, що ти цього не хотів?

Помалу Чистун став зовсім ручний. Він літав по кімнаті, сідав мені на голову чи плече, скуб за вухо. Під час обіду Чистун сидів на столі і дзьобав з моєї тарілки. Він розумів також, коли його гукали. Свисну двічі, і Чистун уже тут як уродився — знає, що одержить ласий шматочок.

Якось до нашого міста приїхав цирк, і я пішов подивитися. Все мені дуже сподобалось. Особливо зацікавили мене номери, що їх виконували тварини. Слони робили стійку на передніх ногах. Леви плигали крізь обруч. Тюлені жонглювали м'ячами. Виступали також коні.

Вдома мені спало на думку: а чому немає циркових номерів із смугастими папугами? Я подумав собі, що коли б пішов туди з Чистуном і показав, як він прилітає на свист, по команді скубе за вухо чи промовляє своє «дурний», то було б ой як цікаво. А коли б там пояснили мені, як навчити папугу інших трюків, ми з ним, мабуть, змогли б виступати в цирку. Хай навіть не в цирку, а де-небудь у піонерській кімнаті чи на батьківському вечорі. Подумав я, подумав і вирішив таки піти з Чистуном до цирку.

Наступного ж дня випала слушна нагода. Як на те, мами не було вдома, а то б вона не дозволила мені носитися з Чистуном по місту. В картонну коробку з-під взуття я насипав трохи корму, посадив туди Чистуна, замотав коробку рушником і пішов до цирку. Але цирк був на замку. Я оббіг навколо нього. Десь усередині лунали голоси. Тоді я просто переліз через паркан і пішов поміж фургонами до великого намету. Але не встиг я зробити й кількох кроків, як раптом хтось схопив мене за комір.

— Пустіть! — крикнув я і озирнувся. Але що це? Позаду стояв слон! Він простяг свого довгого хобота і став дмухати на мене та обмацувати моє обличчя'.

— Рятуйте! — заволав я, з переляку впустив коробку з Чистуном і ну тікати. Я кидався з одного закутка в інший, аж поки наштовхнувся на товстого чоловіка з чорною бородою. Згодом я довідався, що то був сам директор.

— Стій! — гукнув він. — Куди так поспішаєш?

— Я… слон… схопив хоботом… — заїкаючись, пробелькотів я.

Директор усміхнувся і запитав:

— Це Емір так тебе налякав? Емір хороший. То він просив у тебе ласощів.

Мені знову стало страшно.

А що, коли слон прийме коробку з Чистуном за ласощі і з'їсть?

— Але я… Чистуна… з'їсть…

Директор знов усміхнувся, скубнув себе за бороду і сказав:

— Заспокойся. Добре, що ти прийшов. Зараз підемо на манеж і потренуємося.

Я знову злякався. Звідки цей чоловік знає про мій план? Раптом я згадав, як тут, у цирку, виступав чарівник. Може, то чарівник розгадав мої думки?

Директор погукав:

— Августе, йди-но сюди!

Із найближчого фургона виліз якийсь заклопотаний молодик і дружньо привітався зі мною.