Жуль Верн - П'ятнадцятирічний капітан

Дік Сенд зрозумів, що для нього немає порятунку. Він запитував себе: чи може він, пожертвувавши своїм життям, врятувати життя своїх побратимів? Не втрачаючи холоднокровність, юнак стояв в каное і, навівши на дикунів рушницю, не давав їм підійти.

Тим часом дикуни вже встигли здерти з пироги захисний настил, розраховуючи знайти там ще декілька жертв. Побачивши, що в їх руки потрапила лише одна людина, вони люто завили. П'ятнадцятирічний хлопчик на десятьох!

Раптом один із туземців підвівся, простягнув руку в сторону лівого берега і вказав на місіс Уелдон та її супутників, які все бачили і, не знаючи, що робити, вийшли з-під прикриття заростей папірусу.

Втративши всіляку надію, Дік молив Господа підказати йому, як врятувати його друзів.

Дикуни кинулися на корму човна і відштовхнули її від берега. Вони мали намір перепливти річку. Рушниця в руках Діка все ще утримувала їх від нападу – вочевидь, вони знали, чим загрожує вогнепальна зброя. Один з-поміж них, узявшися за кормове весло, вміло направив каное впоперек течії. Незабаром вона вже була за сто футів від лівого берегу.

– Тікайте! – загукав Дік Сенд місіс Уелдон. – Рятуйтеся!

Ні місіс Уелдон, ні Геркулес не поворухнулися, немов заклякли.

Тікати? Навіщо? Менше ніж за годину їх все одно наздоженуть і вони втраплять до рук людожерів.

Дік Сенд зрозумів це. Цієї хвилини в нього майнула думка, про яку він так просив небо: він знайшов спосіб врятувати тих, кого любив, врятувати ціною власного життя! І він, не вагаючись, зробив це.

– Господи, захисти їх! – прошепотів він.

Тієї ж миті він направив рушницю на того дикуна, який керував каное, і вистрілив. Кормове весло, розтрощене кулею, тріснуло навпіл.

У людожерів вирвався крик жаху.

Каное, вже без керма, повернуло за течією у напрямку водоспаду. Воно мчало все швидше і за мить лише сто футів відділяло його від гуркотливої бурхливої безодні.

Місіс Уелдон і Геркулес все зрозуміли. Дік Сенд, намагаючись врятувати своїх супутників, вирішив згодувати човна водоспаду: дикуни загинуть, проте і він загине разом з ними. Малюк Джек, його мати, стоячи на колінах, жестами просили пробачення у Діка Сенда. Геркулес у відчаї простягав до нього руки.

Цієї хвилини дикуни, вирішивши дістатися лівого берега вплин, кинулися за борт і каное, від поштовху, перекинулося.

Дік Сенд навіть перед обличчям смерті ні на йоту не втратив холоднокровності. Останньою його думкою було, що, завдяки тому, що човен перекинувся, він може виявитися для нього засобом порятунку.

І дійсно, тієї миті, коли Діка Сенда закрутить у вирі, йому загрожуватиме дві небезпеки: захлинутися у воді або задихнутися у вихорі водяного пилу. Перекинутий корпус човна стане ніби ящиком, під яким йому, можливо, вдасться утримувати голову над водою і в той же час сховатися від повітряного вихору, в якому він, безсумнівно, задихнувся б при швидкому падінні. За такого захисту, він, напевне, врятувався б навіть спускаючись водоспадом Ніагара!

Все це блискавкою промайнуло в голові Діка Сенда. Останнім інстинктивним рухом він вчепився за лаву, яка з'єднувала обидва борти човна, і, тримаючи голову над поверхнею води під перекинутим човном, він відчув, як стрімкий потік з непереборною силою затягує його і він майже вертикально падає вниз…

Каное круто увійшло в яму від падаючої води біля підніжжя водоспаду, закрутилося на глибині, а потім знову спливло на поверхню річки. Дік Сенд, чудовий плавець, зрозумів, що порятунок залежить тепер виключно від сили його рук…

За чверть години боротьби з течією він вибрався на лівий берег і побачив там місіс Уелдон, Джека і кузена Бенедикта, яких поспіхом привів туди Геркулес.

Вир поглинув дикунів. Без захисту у вигляді перекинутого каное, вони задихнулися ще перш, ніж досягли дна прірви, а їх трупи розбилися об гострі скелі, серед яких пінилася вода нижче за течією.

За два дні, 20 липня, місіс Уелдон та її супутники зустріли караван, що прямував до Ембоми у гирлі Конго. Це були не работорговці, а порядні португальські купці, які везли до Європи слонову кістку. До втікачів поставилися дуже добре і остання ділянка шляху не викликала жодних труднощів.

Зустріти цей караван дійсно було великою удачею. Даремно Дік Сенд сподівався спуститися на плоту до гирла річки: ділянка від Нтами до Елали була ніщо інше, як чергування стромовини з водоспадами. Стенлі нарахував їх тут сімдесят два, жоден човен не зміг би їх подолати. Саме в гирлі Конго чотири роки потому відважний мандрівник провів свій останній тридцять другий бій з туземцями, потрапив нижче за течією у водоспад Мбел і лише дивом врятувався від смерті.