Андрій Курков - Казки

– А на півдні дощі не йдуть? – спитало кошеня.

– Йдуть, – відповіла птаха. – Але дуже теплі.

Наступного ранку зграя, попрощавшись із двома друзями, продовжила свій далекий шлях. Кошеня і цуценя, не поспішаючи, полетіли слідом. Вони вже знали, де південь, і вирішили добиратись туди удвох.

Справді, в місцях, над якими вони летіли, було набагато тепліше, ніж у Киселівці в день їх відльоту. Ще жодного разу вони не потрапляли під дощ, а всі хмари, які зустрічались їм у небі, пливли в бік їхнього села. Хмари траплялись і дощові, і грозові, і навіть снігові.

– У Киселівці скоро зима настане! – дивлячись на хмари, говорило цуценятко.

Кошеня летіло мовчки. Воно сумувало за котом Орловим і пугачем Філею. Сумувати за друзями було дуже журно.

– Дивись, який цікавий ліс! – раптом крикнув Рижик.

Васько поглянув униз і дуже здивувався. Ліс був цілковито дивний, у ньому росли низькі товстезні дерева, а над ними щось парувало. Кошеня раптом відчуло, що повітря в небі стало дуже теплим і смачно пахло.

– Давай приземлимося! – запропонував Васько.

– Давай! – одразу ж погодився Рижик. – І чим це так смачно пахне?!

Вони приземлилися біля товстого дерева і зрозуміли, що в лісі пахне сосисками.

Кошеня облизнулося, а Рижик ковтнув слину.

– Ваську, тут хтось їсть! – серйозно сказало цуценя.

Вони обійшли декілька галявинок і раптом надибали на дуже товстого борсука, який спав під дуже товстим деревом.

– Треба його розбудити! – рішуче прогавкало цуценя і наблизилось до борсука.

Борсук спав так міцно, що цуценяті довелося гавкати йому у вухо хвилин п’ять, поки той відкрив очі.

– Вибачте, що ми вас турбуємо, – звернувся до нього Рижик. – Ви не підкажете, звідки це так смачно пахне?

Борсук, незадоволений, що його розбудили, ліниво поворухнув задньою лапою і показав нею, звідки йде запах. Васько з Рижиком пішли у вказаному напрямку. Чим далі вони йшли, тим тепліше ставало в лісі і тим смачніше пахло. На шляху вони побачили ще кількох товстих борсуків, які спали під деревами. Друзі йшли і йшли, поки не зустріли ще одного борсука, який повільно і ліниво рухався їм назустріч.

– Вибачте, ви не підкажете… – швидко заговорило цуценя.

– Ні-і-і, не підкажу… – перебив його борсук. – А що ви хочете?

– Ми хочемо їсти, – сказало кошеня.

– Тоді підкажу… – ліниво усміхнувся борсук. – Нема нічого важливішого-о за сніданок, обід і вечерю… Давайте я наві-іть вас проведу туди-и…

Борсук дуже повільно повернувся і, ледве пересуваючи лапи, поплентався назад. Друзі пішли за ним.

– Я сьогодні дуже втоми-и-ився, – не озираючись говорив борсук. – Довелося поїсти на завтра і післязавтра наперед. Хочу трохи виспатись…

– У вас багато справ? – спитав Васько.

– Звичайно-о-о… – протягнув борсук. – Ось ви пробували коли-небудь з’їсти за один раз двадцять сосисок?

– Ні, – чесно зізналося кошеня.

– А мені доводиться… – сказав борсук і голосно позіхнув.

Вони вийшли на околицю лісу. Під незвично товстим деревом стояв стіл, а на ньому лежала гора сосисок.

– Ого! – заволав Рижик. – Звідки їх стільки?

– Діти принося-ять! – ще раз позіхнув борсук. – Вони приносять нам сосиски, а за це ми дозволяємо їм нас гладити, скільки вони захочуть.

– Яке дивне місце! – вигукнуло кошеня.

– Звичайне казково-сосискове місце, – сказав борсук.

Цуценя і кошеня наїлись досхочу. Сосиски були страшенно смачними, і Васьці здалось, що вони змогли б з’їсти і двадцять, і навіть тридцять штук.

Борсук терпляче чекав, поки друзі наїдяться. Він стояв, відвертаючись від сосискового столу, але врешті-решт не витримав і з’їв іще штук десять.

– Ну як, наїлися? – спитав він, дожовуючи останню сосиску.

– Звичайно! Ще й як! – відповіли друзі.

– Тоді ходімо знайдемо гарні місця для відпочинку. Поспіть пару днів, потім знову поїсте… Вам у нас сподобається! Це тільки я все труджуся, а решта борсуків давно вже відпочивають.

– А що ж ви робите? – здивувався Рижик.

– Сосиски розношу. Всі, крім мене, давно вже живуть, лежачи під деревами, навіть на лапи не піднімаються…

– Це як? – зацікавився Васько.

– Це дуже добре і приємно, – пояснив борсук. – Вони лежать під деревами, сплять, відпочивають, а я їм сосиски приношу, щоб їм самим за ними не ходити. Залишайтесь у нас, порозносьте замість мене сосиски, поки хто-небудь ще не захоче залишитися в нашому лісі… У нас хороше життя. Знаєте, як приємно: спиш собі, а тебе діти гладять…