Андрій Курков - Казки

– Добре! – зраділо кошеня. – А коли ви відлітаєте?

– Коли жаби проквакають опівдні.

Васько Утюгов поважно попрощався із серйозною синьо-зеленою качкою і поспішив у Киселівку, щоб порадувати свого друга.

Рівно опівдні качина зграя піднялася в небо. Вітер до того часу стих, і погода стала навдивовижу льотною. Качиний ключ, у хвості якого летіли цуценя і кошеня, плавно і повільно піднімався до самої небесної висоти. Далеко позаду залишилася рідна Киселівка, а знизу великим зеленим килимом розстелився ліс.

Вони летіли і летіли. Кошеня і цуценя вже вибивалися із сил, коли качка, яка летіла попереду Васька, повернулась і сказала, щоб вони приготувалися до приземлення.

– А як потрібно приготуватися? – спитало у неї кошеня.

Качка невдоволено обернулась і сказала, що особисто їй байдуже, як вони приготуються.

Тоді кошеня на льоту підняло хвіст, а цуценя перевірило, чи добре зав’язані його вуха.

Приземлилися вони на великій галявині, оточеній з усіх боків низенькими молодими ялинками.

– Ну як, не втомились? – підійшла до друзів серйозна синьо-зелена качка.

– Трошки, – зізналось кошеня.

– Ні, не втомилися! – жартівливо відштовхнуло його цуценя.

Качка усміхнулася.

– Відпочивайте! – сказала вона. – Завтра зранку полетимо далі.

Вечір спустився на галявину майже непомітно. Раптом стало темно

і прохолодно. Качки влаштувалися посеред галявини, а кошеня з цуценям вляглися під ялинкою трохи осторонь.

Кошеня згадало літні вечори й одразу зрозуміло, чим вони не схожі на осінні. Навіть літньої ночі було набагато тепліше, ніж зараз. А зірки на небі горіли так само, і так само, не поспішаючи, походжав серед них місяць.

– Рижику! – повернувся до свого друга Васько. – А собаки на південь не втікають восени?

– Ні, – відповів Рижик. – На півдні своїх собак вистачає. Та й навіщо втікати?! Буда тепла, якщо стане зовсім прохолодно – можна в хазяїна погрітися, та й кісточка в хазяїна завжди знайдеться!

– І коти також не втікають… – задумливо похитало мордочкою кошеня. – Значить, коти і собаки сильніші і витриваліші за птахів.

Раптом Рижик нагострив вуха і підвівся. Він уважно озирнувся довкола, потім заспокоївся і знову повернувся до Васька.

– А якщо всі птахи летять на південь, як же вони там усі вміщаються? – серйозно спитав Рижик.

– Напевно, південь дуже великий, – відповіло кошеня. – І мені здається, що не всі птахи відлітають на зиму. Ось пугач також якось говорив, що зимою йому дуже подобається літати…

Раптом зовсім поряд щось зашурхотіло. Рижик скочив на лапи і стрибнув у темноту. Затріщали гілки, хтось жалібно заскиглив. Кошеня пішло на шум, а йому назустріч вискочило скуйовджене цуценя з лисячим хвостом у пащі. Качки галасливою схвильованою юрбою оточили двох друзів.

Рижик опустив хвіст на землю і полегшено видихнув.

Наперед вийшла серйозна синьо-зелена качка.

– Ви врятували нас від лисиці! – сказала вона. – Ми вам дуже вдячні і за ваш благородний вчинок дозволяємо летіти не в хвості ключа, а одразу за мною.

Качки галасливо закрякали, обговорюючи подію.

– Дякую! – Рижик сором’язливо усміхнувся.

Рано-вранці зграя знову здійнялася в небо. Попереду летіла серйозна синьо-зелена качка, за нею кошеня з цуценям, а за ними вже решта. Зграя летіла назустріч вітру, який гнав у бік Киселівки величезні осінні хмари.

Кошеня і цуценя сильно втомилися. Летіти на початку ключа було дуже важко. Качки, які летіли позаду, постійно підштовхували Васька і Рижика, а вони ненароком зачіпали крила серйозної синьо-зеленої качки.

Увечері приземлилися на пшеничному полі.

– І куди вони поспішають?! – стомлено видихнув Рижик. – Я вже зовсім стомився.

– Я також, – підтакнув Васько. – Напевно, доведеться нам летіти далі самим, без зграї.

Цуценя погодилось. Перші два дні подорожі дуже втомили друзів. Вони ледве трималися.

– Шановна качко! – кошеня підійшло до очільниці зграї. – Велике спасибі за те, що ви взяли нас із собою.

Він пояснив серйозній птасі, чому вони не можуть летіти далі зі зграєю. Качка дуже засмутилася.

– Може, ви хочете летіти на самому початку ключа? – з надією спитала вона.

– Ні, – сказало кошеня. – Ми і в хвості ледве-ледве летимо. Ви надто швидкі птахи, і ми не встигаємо за вами.

– Нам потрібно поспішати, – пояснила серйозна синьо-зелена качка. – Скоро підуть дощі, а під дощем далеко не полетиш.