Андрій Курков - Казки

Миколка і Василько сіли на ліжко, посунули тумбочку з тортиком, щоб було зручно, і взялися за солодке частування.

– Ти знаєш, – поспостерігавши за друзями, прошепотіла нянечка Василькові. – Я тобі таємницю скажу! Тебе завтра виписують! Поїдеш нарешті додому…

Василько страшенно зрадів, але коли його погляд знову впав на іграшки, йому раптом стало сумно.

– Тільки ви за ними доглядайте, будь ласка, – попросив він. – А якщо поламаються, не викидайте! Напишіть мені листа, я приїду, і ми разом з Миколкою їх полагодимо.

Миколка, жуючи тортик, серйозно закивав головою.

– Якщо дрібна поломка, я і сам зможу полагодити, – додав він. – Я ж ближче живу.

Наступного дня за Васильком приїхали батьки і братик.

– Рожевого кролика не забудь! – зазирнула в палату нянечка Соня, коли Василько збирав речі.

Він підвів голову. Подивився на кролика, який сидів на підлозі під стіною поруч з іншими іграшками.

– Ні, тітонько Соню, нехай він тут залишається! Нехай з ним інші діти граються! А я, якщо приїду, обов’язково і його, і вас провідаю!

Виходячи з воріт лікарні, Василько побачив рудоволосу дівчинку років п’яти. Вона стояла тут, біля виходу, і махала ручкою татові, який уже не бачив її. Тато йшов до трамвайної зупинки.

– Зачекайте! – сказав Василько батькам.

А сам підійшов до дівчинки.

– Ти ж тут живеш? – запитав він, показуючи рукою на будівлю лікарні.

– Поки так, – кивнула дівчинка.

Василько перейшов на шепіт.

– Нянечку Соню знаєш?

Дівчинка кивнула.

– Підійдеш до неї і скажеш, щоб вона тобі всі мої іграшки віддала. Мене Васильком звати, а взагалі-то я просто Василь.

Вона ще раз кивнула, тільки тепер на її обличчі з’явилася усмішка.

А Василько продовжував шепотіти:

– Там рожевий кролик є, ти його бережи.

– Добре, – пообіцяла дівчинка.

– Ну, бувай! – Василько розвернувся і поспішив до своїх батьків.

Раннього осіннього ранку на Киселівку налетів сильний вітер. Він шумів у садах, завивав у коминах будинків.

Васько Утюгов та Рижик прокинулись і обережно визирнули з буди.

– Ну й вітрюга! – зітхнув Рижик. – Ось і осінь почалася. Скоро дощі підуть…

– Так, – Васько задумливо кивнув. – Погода стане нельотною, і доведеться сидіти в буді до весни… А нащо до весни?! – раптом підхопилося кошеня. – Ми ж збирались подорожувати!

– Куди? – Рижик понуро глянув на друга.

– Абикуди, – серйозно відповів Васько.

Цуценя почесало задньою лапою за вухом. Подорожувати абикуди йому здавалось дуже небезпечно. От коли точно знаєш, куди подорожувати, – зовсім інша справа. А невідомо куди – це вже страшно.

– Полетімо з птахами! – запропонував Васько.

– А куди вони летять? – спитав Рижик.

– В дуже теплі краї, на південь.

– А раптом ми потрапимо з ними на північ, кудись у дуже холодні краї?! – засумнівалося цуценя.

– Ти що, не знаєш, що всі перелітні птахи летять восени на південь, а весною назад?! – здивувався Васько Утюгов.

– Мене цьому не вчили! – буркнуло цуценя. – І взагалі я всьому вчуся сам!

– Ну, якщо ти не хочеш, я один полечу! – тепер образилось кошеня.

– Чому це не хочу?! – підстрибнуло цуценя. – Дуже хочу, хочу в теплі краї!

– Ну, тоді я піду шукати попутних перелітних птахів! – кошеня вистрибнуло з буди і перелетіло через ворота.

Облетівши навколо села, Васько Утюгов побачив зграю диких качок, які збиралися в далеку дорогу. Він приземлився і підійшов до них.

– Вибачте, – звернулося до них кошеня. – Ви випадково не на південь летите?

Качки трохи налякалися й відсахнулися вбік, лише одна синьо-зелена птаха уважно оглянула Ваську і відповіла:

– Так, ми на південь. А чому ви питаєте про це, поважний молодий коте?

– Ми з другом зібрались подорожувати… – зніяковіло кошеня. – І ось хотіли б полетіти в теплі краї з якою-небудь зграєю.

Качки оточили кошеня щільним кільцем, здивовано крякаючи і крутячи дзьобами.

– А на чому ви полетите? – зацікавилась серйозна синьо-зелена качка.

– Ні на чому. Самі полетимо, – відповів Васько.

– Ви хочете сказати, що ви – літаючий кіт?

– Так, – відповіло кошеня. – А мій друг – літаюче цуценя.

– Хороша компанія! – усміхнулася серйозна качка. – Ну що ж, я не проти. Тільки летітимете у хвості зграї і якщо втомитесь – ми вас не чекатимемо!