Сергій Оксеник - Лісом, небом, водою. Книга 3. Інженер

А далі почалося щось дуже підозріле. Лисий навіть не зразу збагнув, куди саме прямує Василько. А коли зрозумів… Той ішов до оселі Пластуна. Уже кілька років цей будинок стояв порожній. До порожніх осель ніхто не ходить — це нормально. Що там робити? Та й іди знай, що в тій хаті поселилося за цей час! Тим більше — в оселі Пластуна. Нічого доброго там одвіку не було. Чорні передчуття закралися в душу Лисого.

Дочекавшись, коли Василько зник за дверима, він підкрався й зазирнув у вікно. Василько саме запалював каганець. Потім сів на лаву за стіл — спиною до вікна, в яке підглядав за ним Лисий. Так він і сидів, щось перекладаючи на столі чи щось вирізаючи… Неможливо було розгледіти. Хоч як силкувався, Лисий не зміг здогадатись. Оглянувши кімнату, він з подивом помітив, що в ній дуже чисто. Невже це Василько поприбирав? Навіщо? А головне — чим же він тут вечорами займається?

Можна було обійти хату з двору й зазирнути звідти, але тоді Василько міг би його помітити. Лисий постояв іще й без відповідей пішов додому. Цього разу він вирішив не ділитися з Лелею своїми підозрами, аж поки все з’ясує.

Тож наступного дня попросив Василька піти в сад допомогти збирати плоди. Хлопчик не зрадів цьому дорученню, але опиратися не став. Та й у Лелі це не викликало ніякої підозри. Лисому видніше, кому й що доручати. Хто ж і доручатиме, як не він?

А Лисий вийшов з дому за півгодини й обхідним шляхом подався до хати Пластуна. Ішов він байдужим кроком, ніби прогулюючись, але встигав озиратися: чи ніхто його не переслідує. Дійшовши до Пластунової хвіртки, минув її, а потім повернувся й пірнув у двір.

У хаті було порожньо й чисто — ввечері він не помилився. Тут взагалі було доволі обжито. Відчутно, що Василько приходив сюди вже не вперше, що він тут узагалі провів досить багато часу. Принаймні саморобний каганець свідчив саме про це. А на столі біліли великі шматки берести, складені у два стоси — великий і маленький, а ще лежала загострена паличка. Тут же був і невеличкий уламок ножа. Слід гадати, ним хлопчик заточував паличку.

У правому стосі берести було значно більше, ніж у лівому. Вся вона була чиста. Чисті були й аркуші в меншому стосі. Загадка, та й годі. Лисий погладив рукою один із них і… І відчув, що аркуш нерівний. Хлопець підняв його, перевернув і побачив слова: вся поверхня була списана від верху до низу. Такими ж списаними були й нижні, також перевернуті списаним донизу, сторінки.

Піднявши найнижчу, першу, з них, Лисий уважно придивився і прочитав перший рядок:

«Одна гілка хиталася. В цьому була причина. Саме це зупинило Лисого».

Лантух — великий мішок з грубої тканини.

Сагайдак — шкіряна сумка, або дерев’яний футляр для стріл.

Яруга — глибокий, великий яр.

Межа неповернення.

Разок — нанизані на нитку, мотузку однорідні предмети; низка.

Реманент — інвентар.

Брость — листкові або квіткові бруньки.

Еркер — виступ зовнішньої стіни з вікнами будинку у вигляді ліхтаря для поліпшення освітлення і збільшення площі приміщення.

Свічадо — дзеркало.

Нівроку — міцний.

Назирці — слідом, услід за ким-, чим-небудь, не відстаючи.

Моветон — поведінка, манери та вчинки, не прийнятні в пристойній спільноті, невихованість.

Ювенільна вода — підземна вода, що утворюється в магматичній зоні і піднімається на поверхню Землі.

Рурочка — трубка.