Сергій Оксеник - Лісом, небом, водою. Книга 3. Інженер

Такого сильного почуття Губченко раніше навіть уявити собі не міг. Люди так ненавидіти не вміють. Мабуть, і всі інші ссавці — теж. Але хробак не був ні ссавцем, ні птахом, ні навіть земноводним. Він стояв на значно нижчій сходинці розвитку. Простота почуттів полягала не в тому, що вони слабкі, а в тому, що вони не мали відтінків. Голод — шалений, страх — нездоланний, ненависть — люта. І з кожною невдалою спробою зловити ворога вона ставала дедалі лютішою, просто-таки засліплювала. Губченко відчув, що тремтить, що страх перед цим нездоланним психологічним тиском заповнює кожну клітину мозку, всього тіла.

Аж ось Лисого заступив півень, що Губченка дуже здивувало. Адже він добре чув ранкову розмову, коли хлопець безапеляційно наполіг на тому, що саме він поведе хробака під порожні дерева. За підрахунками, до них уже лишалося зовсім недалеко.

Хробака водило то праворуч, то ліворуч. Бо так — зиґзаґами — біг Сокіл. Це зменшувало швидкість хробака, ускладнювало переслідування. Нарешті відстань між ними скоротилася, хробак вискочив з-під землі, але півень уже летів, тож підземна потвора знову пірнула в ґрунт. Та Губченко встиг помітити, що до порожніх дерев справді зовсім близько. Він їх упізнав миттєво, хоча до того ніколи не бачив. І навіть почув тривожний перестук. Втім, то тривало не довше за секунду. Гонитва не припинялася.

І коли знову хробак уже майже наздогнав півня, Губченко почув те саме, що й хробак. Як ця потвора зрозуміла той звук, він не сказав би. Але якби спитали його, то — попри абсурдність такого припущення — він упевнено відповів би, що це працює потужний трансформатор. Гудіння й тріску електричних розрядів він, інженер, ні з чим не міг сплутати.

Мабуть, хробак здивувався. Він завмер, давши півневі можливість відірватися на чималу дистанцію, а потім з подвоєною енергією помчав на новий звук.

Кроків Сокола Губченко більше не чув.

Аж ось хробак на всій швидкості врізався своєю твердою головою в стару бетонну стіну. І вона не витримала. Хробак і Губченко в його голові ввалились у велику світлу залу, яку мандрівник у часі вже бачив. У хітинове чоло дзенькнули дві стріли, але навряд щоб вони залишили бодай крихітні сліди. Немов роботи, навперейми хробакові рушили вродлива дівчина й маленький хлопчик, той самий, що був першим, хто прийшов сюди й привів за собою Губченка. Звісно, вони не могли зупинити велетенського підземного звіра. Скидалося на те, що їм було наказано нагодувати хробака собою, щоб той не йшов далі.

І справді, під велетенською лялечкою вже була ціла висока синя подушка з черви, яка повільно рухалася подалі від зайди. Але хробак, схоже, навіть не помітив двох людських постатей. Він просто підім’яв їх під себе й стрибнув на лялечку. Тієї миті, коли його зуби зімкнулися на тендітному рожевому, такому беззахисному, такому маленькому порівняно з розмірами хробака тілі, відбулося неймовірно потужне виділення енергії. Вибух не був ядерним. Але Губченко подумав, що він став першою людиною, яка опинилася не в епіцентрі, а в самісінькому центрі ядерного вибуху і спромоглася не тільки вціліти, а й оцінити його потужність.

Так, приголомшено констатував він, хто б міг подумати! Маленький, невпевнений у собі, занудний до нестями Коміренко виявився великим ученим. Він знайшов новий вид енергії. Він його, власне, створив. Скільки століть минуло після смерті професора, а його дітище нарешті стало в пригоді людям.

Після безслідного знищення МГ Губченко зайнявся приготуваннями. Коли настає кінець світу, коли людство мусить загинути, бо саме воно є головною мішенню непідвладних розумінню сил, безглуздо боротися проти цих сил. Треба боротися за своїх близьких. У нього були донька і дружина. Якимось дивовижним збігом обставин він урятував їх від Заступа та його посіпак. Тепер треба було зробити все, щоб вони (і він з ними) вижили, коли настануть найстрашніші дні.

Губченко зайнявся своєю дачею. Придбав у бариг десять алюмінієвих бочок від мастила — по кубометру кожна. Щоб не привертати зайвої уваги, по одній перевіз їх на дачу й закопав у землю, влаштувавши замаскований, але зручний доступ. Придбав і обладнав у підвалі дизельний генератор. Передивився свій інструмент і докупив якнайякісніше — те, чого бракувало, й на заміну тому, що вже віджило. Прочистив димар старої залізної печі. Потім подумав, склав нову — кам’яну, щоб могла обігріти будинок узимку.

Ці приготування з’їдали весь час і всі ресурси. Завозив на дачу сіль, крупи, консерви, цукор…