Кірстен Бойє - Медлевінґери

Йоганнес і Ліна вихопилися нагору по східцях, через вузький пасаж, що сполучав їхню вулицю з площею перед собором Св. Міхаеля. Біля сувенірного кіоску уже стояли перші туристи, але на проспекті суботнього ранку транспорту ще майже не було.

— Боїшся? — запитав Йоганнес. — Чи радієш?

Ліна здвигнула плечима.

— Наші меблі й всякі такі манатки зберігаються у бабусі Ільзи в підвалі, — пояснила дівчинка. — І, звісно, татові друзі порозбирали дещо.

— То коли ви знайдете житло, швидко заберете всі ті речі назад, — сказав Йоганнес. Він не був певен, чи треба Ліну втішати.

Дівчина кивнула.

— Купатися ми ходимо до бабусі Ільзи, — сказала вона.

— Але ж ви не хочете переселитися туди назовсім? — запитав Йоганнес. — Чи бабуся вас не прийме?

Ліна сперлася ліктем на скляний прилавок, розглядаючи різні булочки й тістечка.

— Ні-і, — відказала дівчинка. — Але іноді я в неї ночую.

Йоганнес кивнув головою.

— Дві з маком, дві з висівками, дві французькі, — сказав він продавчині, яка приязно йому всміхнулася. — А ти, Ліно? Що ти хочеш?

— Французькі булочки закінчились, — повідомила продавчиня.

— Один круасан з нагоди вихідного, — сказала Ліна. — Ні, два круасани.

— Порахуйте все разом, — мовив Йоганнес.

Коли діти повернулися, Брітта вже прийняла душ і навіть висушила волосся феном. Тепер вона виглядала майже не заспаною.

У кухні було накрито стіл, на чотири персони, і Йоганнес задоволено гепнувся на стілець. Чудово, коли є справжній сніданок. Та ще й стільки гостей.

— То це сьогодні вселяються новенькі? — запитала Брітта, наливаючи собі чаю в чашку. — У вашу квартиру? А знаєте, це просто вихідні великих переселень! До нас теж учора в’їхав новенький — у квартиру Дреґерів.

Томас кивнув і змастив собі булочку двосантиметровим шаром «Нутелли».

— Класно було б, якби квартира нагорі дісталася вам! Правда, Ліно? — запитав Йоганнес.

— У нас нема грошей ні на цю, ні на будь-яку іншу квартиру, — відповів Томас. Було просто дивовижно, як швидко він уміє поглинати їжу!

— Еге ж, — кинула Брітта. — Але якщо вам там стане нестерпно, на вашому човні, то ти знаєш. Ясна річ, можете переселятися сюди. Ключа ви маєте. — Вона пильно подивилася на Томаса. — Ти, дурню заплішений! — скрикнула вона. — Чого сьогодні вранці просто не відімкнув двері, замість того, щоби будити людей, які тяжко працюють? Чому не дав виспатися?

Томас зіщулився і розрізав другу булочку.

— Ну, ключ нам не для того даний! — вибачливо мовив чоловік. — Я ж не полізу до вас, мов який грабіжник, коли знаю, що ви вдома!

— Угу, — буркнула Брітта, обіймаючи обома долонями свою чашку, ніби намагаючись зігрітись. — Наче й твоя правда.

Ще коли Йоганнес і Ліна були зовсім маленькі, Томас і Брітта обмінялися ключами від своїх помешкань. Тоді Томас іноді забирав Йоганнеса з дитячого садка до себе додому, аби Брітта після роботи мала трохи часу для себе, а інколи й Ліна приходила з Томасом до Йоганнеса. «Тоді це й справді було зручно для них обох, — подумав Йоганнес. — Коли доросла людина працює й сама виховує маленьку дитину, як не бути вдячним за кожну вільну годинку?»

— То ви ще раз зайдете до вашої квартири? — поцікавилася Брітта. — Чи так зразу на човен?

Томас задивився на кошичок із булочками. Свої булочки з маком він вже проковтнув.

— Треба ще позабирати манатки, — відповів він. — А з прибиранням ми вже впорались.

— Можеш з’їсти мою булочку! — дозволила Брітта, підсуваючи кошичок до гостя. — Не соромся.

— Справді? — зрадів Томас. — Чогось я вранці завжди такий голодний!

Ліна захихотіла.

— Мені запропонували піти на курси підвищення кваліфікації, — повідомив Томас, скептично розглядаючи маленький темно-коричневий чотирикутник, якого він щойно розрізав ножем на половинки. — І я погодився.

— Це краще, ніж вічно нидіти без роботи, — схвалила Брітта. — Мені цікаво вчитися, чесно. Я радію з того, що здобуваю освіту. Дарма що весь час втомлена.

Томас кивнув головою.

— І дякую тобі за швацьку машинку, — сказав він. — Мені здається, я пошив гарні фіранки. Обклеїв кругом липкою стрічкою. Як хочеш, то прийди сьогодні ввечері й поглянь знадвору, чи не світять дірки. І тоді й відсвяткуємо входини.

— Круто! — кинув Йоганнес.

— Ніколи не думав, не гадав, що мені доведеться жити в човні, — зітхнув Томас. — Та біда без дощу росте.

— Гей, не всю ж «Нутеллу», ти, нечемо! — крикнула Брітта, вихоплюючи йому з рук слоїк. — Не забувай все-таки, що ти в гостях!