Алина Болото - Твоя Марія... і Кіб

— Що це? — жалібно спитала вона в зірки Альфа.

— Міграція, — відповів Кіб з нижнього люка.

— Що ти вигадуєш?! — обурилася біолог. — Яка в рослин може бути міграція? Звідки ти такий розумний узявся?

— З кар’єру, — відповів Кіб і хряпнув покришкою люка.

Що повинен робити спостерігач, у якого з-під носа раптом зникає цілий ліс? Шукати? Неправильно. Зафіксувати факт, що має місце. Марія вирушила фіксувати.

Кіб у похмурому мовчанні теліпався позаду… «Абсурд. Робот не може бути ні веселим, ні похмурим, тому що він взагалі не здатен на емоції. Набір схем. Залізяка баньката. Розумник з кар’єру. Ліси в нього, бачте, мігрують! Ботанік з конвеєра…»

Пісок виглядав так, немов тут пройшли важкі всюдиходи, зоравши його вздовж і впоперек, — ніде ні стеблинки, ні гілочки. Нічого живого.

Щоправда, біля самих вишок космодрому з-під ніг Марії зненацька вискочив клубок бузкового кольору й злетів у повітря, де розплився хмариною біля самісінького її обличчя. Різкий запах озону.

Дівчина збентежено зупинилася й озирнулась на Кіба: той спокійно розглядав хмару й нічого починати, вочевидь, не збирався. Марія обережно зробила крок назад — хмара не відставала. Заломило у скронях, запах озону посилився. На Марію напала байдужність, схотілося сісти й не рухатись. Вона стисла голову руками й опустилася просто на пісок. Хмара висіла, майже торкаючись її волосся, і переливалася, наче мильна булька.

Кіб подивився спершу на сіре обличчя спостерігача, потім на хмару і, здається, щось зрозумів.

— Пішов геть, — зненацька чітко вимовив він і замахнувся на хмару клаптем пластику.

Кіб… красунчик Кіб. Навкруг його голови спалахнуло полум’я, обличчя з ідеально правильними рисами стало чорніти й розпливатися. Ще мить — і Кіб перетворився б на вогняний стовп, але пес, що вискочив не знати звідки, ввірвався в хмару з лютим гавкотом і закрутився дзиґою! Хмара почала рожевіти, вгасати й нарешті розтанула, залишився тільки запах озону. Кіб сів, де стояв, і втупився в собаку. Просиділи так якусь хвилину, а далі він урочисто промовив:

— А накидка згоріла.

Марія підхопилася й кинулась до робота: «Ти цілий?!»

— А накидка згоріла, — повторив Кіб задумливо.

Згоріла не тільки накидка, згоріла Кіберова розкішна чуприна, рукави комбінезона, закоптився випромінювач, але найголовніше — обличчя робота, обпалене вогнем, стало вугільно-чорним, а що там діялося всередині його бідної голівоньки, не міг би сказати навіть кращий кібер-майстер.

Дивлячись на свого робота, Марія на мить забула про залізну витримку спостерігачів і трішечки поплакала. Зовсім небагато, до того ж, ніхто не бачив, Кіб, щоправда, бачив, але вирішив, що сльози ллються за втраченим пластиком, і тому промовчав.

— Я знаю, навіщо тут цей робот, — заявив Кіб через п’ять хвилин по завершенні жалоби, — цей пес — кібер-охоронець з косморозвідки. Зватимемо його Бером.

Пес чемно махнув хвостом.

Марія дерла щіткою, занурювала вугляну фізіономію кібера в мильну піну, терла розчинником, оліями, та домоглася тільки дзеркального блиску. Можна було стати заїкою, якщо зіткнутися з кібом за межами станції: блакитноокий громило з фізіономією затятого південного бандита.

— Кібе, ти будеш першим у світі засмаглим роботом, стомлено заявила спостерігач, востаннє обливаючи кібера цебром води, — але тільки, будь ласка, замаскуй чим-небудь свій блиск, бо я осліпну!

— Ти пропонуєш мені скористатися пудрою? — поцікавився Кіб.

Можливо, в’їдливість у його голосі тільки ввижалася Марії, а може, в неї трохи розладналися нерви, тільки цебро лишилося на голові робота.

Спливав другий місяць перебування біолога на планеті з ніжною назвою Арая.

— Кібе, де зразки флори?

Кіб відірвався від розгерметизування банки консервованого яблучного соку й незворушно відповів:

— Міграція.

Марія нагородила його поглядом, від якого людина провалилася б на місці:

— Скільки можна повторювати, що рослини мігрувати не можуть! Хто втлумачив тобі таку дурницю?

Кіб і далі вовтузився з банкою, а Марія повернулася й побачила біля самого свого підбора щось маленьке, сіре й рухливе! Вереск, що пролунав, і стрибок на стіл змусили робота впустити банку.

Кіб підтер сік, який булькав по всій підлозі, й відчинив перед сірим двері.

— Міграція, — відповів він на здивований погляд з висоти столу.

— Етикетку зніми, — попросила Марія.