Сергій Гридін - Федько, прибулець з інтернету

Сашко відчинив двері і побачив на порозі свого найкращого друга. Петрик не тільки ходив разом з ним до школи, але й жив у сусідньому будинку. Тому дружили вони, як то кажуть, з пелюшок.

Важко уявити, що такі різні люди можуть стати друзями. Сашко був досить високий, непосидющий і швидкий. На фізкультурі він намагався все виконувати краще за інших, брав участь у всіх можливих конкурсах і був перший у самодіяльності.

Петрик же був його цілковитою протилежністю. Він мав невеликий зріст, кругленьке обличчя з носом-картоплинкою, підстрижене коротким їжачком волосся і завжди говорив, що краще помаленьку йти і прийти, ніж швидко бігти й не добігти. Зате Петрик дуже багато читав і мав відповідь на будь-яке питання. У школі його поважали і називали «Професором».

Зараз Професор тримав у руках компакт-диск, і очі його світилися справжнім щастям. У нього не було вдома комп’ютера, тому погратися він міг тільки у Сашка.

Це ще більше зближувало друзів! І ось, тільки сьогодні, тільки на один день він узяв нову гру про піратів і спішив до Біленького, щоб хутчій її випробувати.

Петрик влетів до Сашкової кімнати і з розгону гепнувся на ліжко. Але тим місцем, через яке найліпше досягається виховний ефект, він всівся якраз на Федька, що солодко посапував уві сні.

Вірус з переляку схопився, підскочив до стелі, вдарився головою і впав прямо на руки Професора. Не розуміючи, що з ним роблять, Федько зарепетував як недорізаний:

— Я здаюсь, я все скажу! Гроші у підвалі, у глечику, коштовності закопані в саду під грушею, а я в дитинстві не слухався тата!

— А-А-А-А-А-А, мамо! — закричав і собі Професор. — Інопланетянин! Бий його, Сашку, бий чйм-небудь! Бо зжере і не подавиться.

Біленький узяв Федька на руки і відскочив до столу.

— Я тобі дам — бий! Ич, моду взяв. Він і так геть затурканий.

Петрик трошки заспокоївся і вже з цікавістю поглянув на прибульця. Вірус набрав загрозливого червоного кольору, ніздрі у нього роздимались, і він весь був схожий на бичка перед коридою.

— Дивитися треба, шановний, на кого сідаєте. Тільки приліг, тільки рідний Інтернет уві сні побачив — як отаке вайло всілося і ну давити! Що ж ви за люди такі?! Один олівцем штрикає, другий задушити хотів… Ех, нема мені щастя!

Обличчя Професора стало буряковим. Він такого ще не бачив! Хто? Що? Справжній Вірус! І в кого? У них із Сашком! От хлопці з класу заздритимуть! І він зручніше вмостився на ліжку, готовий слухати, звідки ж узявся цей милий Вірусик, який тепер забезпечить їм популярністю до кінця шкільних днів!..

— Оце так історія! — в захваті прошепотів Професор. — Хто б розказав — не повірив би! Але ж ось він, лежить, розвалився на ліжку, відпочиває.

Тут Петрик згадав про гру, яку все ще тримав у руках, і друзі, миттю забувши про Віруса, відвернулися до комп’ютера.

Хлопці схилили голови над столом і щось зашепотіли, дивлячись, як встановлюється гра. Ось-ось — і вони полинуть у чарівний світ піратів, вітрильників, золота й абордажів.

Федько лежав на ліжку, розкинувши свої коротенькі ніжки та насмішкувато дивився на Залізяку.

— Хіба ж це гра, — не витримав він. — Не вмієте ви розважатися, ось що я скажу.

— А ти можеш вигадати щось ліпше? Ти, вірус, який тільки все псує і від якого самі проблеми?!

Страховисько якось дивно посміхнулось, поглянуло на друзів, набрало темносинього кольору, надулося і…

…Сашко розплющив очі, подивися навкруги і нічого не міг зрозуміти. Він стояв на березі моря, та де там моря — це був справжнісінький океан, з великими хвилями та скелями, що схилились над водою. Вдалині гойдався на рейді корабель з білими вітрилами, з гарматами на носі — точно такий, як у підручнику з історії. Тільки цей мав чорний прапор на вершечку щогли.

Біленький озирнувся і побачив, що біля нього стоїть якесь невідоме створіння, дуже схоже на його друга Професора, але взуте в подерті постоли та вдягнене в якесь лахміття. Ноги й обличчя його були брудні, як під час літніх канікул у селі в бабуні. Професор, а це був таки він, здивовано крутив головою на всі боки і кліпав очима, які стали завбільшки з чайні блюдця.

— Де я? Хто я? — прошепотів Петрик, повернувся до Сашка і враз розреготався.

«Здурів, — подумав хлопчик. — Ех, шкода втратити такого друга в молоді літа!»

— А що це з тобою? — ніяк не міг заспокоїтися Професор. — Ну в тебе й вигляд!

— Та ти на себе подивись, опудало городнє!

— Сам ти опудало! Вирядився, як на карнавал. Піджак, як ото у кіно показували, (як же він називається… у XVIII сторіччі такі носили… забув). Чоботи начистив, голову хусткою зав’язав. Та ще й шпагу начепив, наче пірат якийсь. А шпага, до речі, з чого? В мами шампура для шашликів вкрав?