Єжи Брошкевич - Оті з Десятої Тисячі

Вона подивилася вгору й перед безмежжям космічного мороку відчула таку невимовну самотність, що на мить заплющила очі. Потім ще раз швидко оглянулася довкола — може, все-таки хтось із хлопців вернувся по неї?

Нікого. Вона була одна-однісінька.

І тут її страх змінився злістю: «Дурна, чого ти злякалася?» — подумала вона.

Алька завжди гордилася своїм хистом до точних наук і логічного способу мислення. Аліку не раз перепадало від сестри за нахил до поезії та інших мистецтв. Правда, найбільше діставалося йому за те, що не вмів та й не хотів приховувати своїх почуттів.

«Чого ти боїшся? — повторила вона. — Адже ясно, що нічого страшного тут статися не може. Від поверхні не відірвешся. В просторі не загубишся. Чого ж боятися? Космосу? Це наче стояти на березі та злякатися моря. Правда, Іон натякав на якусь небезпеку, але то він просто розігрував їх. Тоді чого ж боятися? Хіба що впадеш, коли почнеш ковзатися, розіб'єш коліно, чи що?»

Алька вже забула, що боялась і злилась на себе, але почуття самотності в космосі було таке гнітюче, що вона ніяк не могла зважитися і побігти. Так, усе довкола було прекрасне, але наскільки ближча серцю краса… ну, хоча б того ботанічного саду, що ним так захоплювався Іон.

І тут Алька, яка справді вміла мислити логічно, врешті збагнула, за що її покарали.

— Так мені й треба, — прошепотіла вона.

— Що ти говориш, Алько? — здивувався Іон.

— Я вас не бачу, — тихо мовила вона. — Куди мені йти? Скажи, Іоне.

Іон кілька секунд мовчав. Він вагався. Навіть глянув на Робіка: може, досить?

Однак Робік цього разу тільки безпомічно розвів руками.

Тоді Іон вирішив за всяку ціну погамувати слабість, негідну чоловіка.

— Глянь просто перед себе, — сказав Іон. — Бачиш сузір'я Орла?

— Так, — прошепотіла Алька.

— Отож рухайся просто на його центр.

— Гаразд.

— Тільки, дивись… — нагадав Іон. — Не здумай гасати, як навіжена, на цій ковзанці.

Алька не запитала чому.

— Їду! — крикнула вона.

Тоді Іон кивнув Робіку, і обидва кинулися зовсім не туди, звідки повинні були з'явитися близнюки.

Ліворуч майнула Алікова постать, тому вони наддали ходи.

— Гей, Іоне! — обізвалася задихана Алька. — Де ви?

— І я вас не бачу, — сказав Алік.

Іон мовчав.

— Іоне! — вже нетерпляче крикнув Алік. — Що це означає?

Потім обоє замовкли.

Іон із Робіком великою дугою обійшли місце, звідки стартували, і зупинилися біля квадратної кришки ліфта.

Нарешті Іон заговорив, ніби нічого й не сталося;

— Цікаво, Робіку, чому вони мовчать? Чи не злякалися, бува?

— Все може бути, — буркнув Робік.

— Напевне, ні, — безтурботно продовжував Іон. — Загубитися тут взагалі неможливо. А забава — космічна! Правда?

— Правда, — погодився Робік. Вони знову замовкли.

Через деяку мить почули стримуваний, сміх. Сміявся Алік.

— Ах ви, розбійники! Я вас уже бачу! — крикнув він.

І справді, з-за опалесціюючої лінії обрію вискочила маленька постать.

Алік ковзав так швидко, ніби все життя тільки те й робив, що ганяв по «Розвіднику».

— Ух ви, сатурнійські розбишаки! — переможно вигукнув він і загальмував зовсім поруч, упевнено й безпомилково. — Знаєте, — додав, — я теж страх як полюбив цю розвагу.

— Браво! — вигукнув Іон.

— Браво! — повторив Робік.

— Гей, сестричко! — закричав Алік. — Не ганьби славне ім'я Роїв!

Алька відгукнулася не зразу.

— А я все розумію! — заговорила вона нарешті. — І навіть не гніваюся.

Алік і Іон перезирнулися.

— А за що тобі гніватися? — нібито наївно запитав Іон.

— За дурні жарти і залякування, — пояснила Алька.

Іон відчув, що з доброго дива червоніє. Алька я» говорила далі, ніби виголошувала наукову істину:

— І взагалі повинна вам зауважити, що тільки варвари вчили плавати, кидаючи жертву в воду на глибоке місце.

— Не бачу тут ніде води, — буркнув Робік. — »Зате я бачу вас! — крикнула вона.

Вони теж помітили її. Алька ковзала так само безстрашно й красиво, як Алік чи навіть Іон. Вона мчала легко і дуже швидко, а Іон дивився на її навчання і не знав, де подітись.

На його щастя, Алька надто рано повірила в своє уміння і трохи пізно почала гальмувати. Тільки промовила: «Я вважаю, що…», як раптом зрозуміла, що її несе далі, ніж треба. Втрачаючи рівновагу, вона миттю забула, що збиралася когось повчати, і безпомічно сіла.

Алік зареготав.

— Непоганий, але трохи болісний спосіб зупинки, — серйозно мовив Робік.

Іон не сміявся. Він тільки захоплено дивився на Альку.