Єжи Брошкевич: Оті з Десятої Тисячі

— Куди треба дивитися? — запитала Алька.

— Туди, — вказав Робік-всезнайко і взявся відлічувати останні секунди: —… п'ять, чотири, три, дві, одна. Старт!

З-за круглого обрію спокійно й повільно випливли два стрункі веретена — космольоти з дослідниками і вченими, яких діти нещодавно бачили в Головному Залі Стартової вежі. Перший космоліт — «Альфу» вів Марім, другий — «Бету» — Орм Согго.

На якусь мить космольоти зависли над небокраєм недалеко один від одного.

— Десять нуль одна, — повідомив Робік.

Два блискучі веретена почали підніматися вгору. Спершу вони піднімалися повільно і спокійно, потім швидше, зменшуючись в глибині неосяжної ночі до світних рисочок, а тоді раптом перетворилися на дві вогняні смуги, які даленіли, блідли і ось щезли зовсім.

— Десять нуль п'ять. Повна швидкість, — сказав Робік.

Іон глянув на близнюків. Прозорі шоломи освітлювали обличчя навіть серед глибокої пітьми космічного простору. Тому Іон міг бачити обличчя близнюків, ніби всі сиділи зараз на терасі-їдальні, а вгорі сяяло штучне сонце.

Алька й Алік все ще дивилися вгору. Вони, ясна річ, намагалися показати себе бравими і байдужими. Однак даремно вони силкувалися. Іон посміхнувся про себе. Тоді неголосно кашлянув.

— Ну як? — запитав Іон ввічливо і незворушно. — Непоганий краєвид, правда?

Алька взагалі не відповіла. Алік підняв руку, ніби хотів у задумі потерти чоло. Однак долоня наразилася на кулю шолома, і Алік зніяковіло усміхнувся.

— Яке сьогодні число? — запитав він несміливо, ніби не вірив ні собі, ані всьому довкола.

Звісно, відповісти взявся Робік.

— Восьме березня, — повідомив він спокійно. — Десять годин сім хвилин.

Тут, нарешті, настав час пояснити, де і коли чотирнадцятирічний сатурнієць Іон Согго і його робот-охоронець Робік зустрілися з Алькою та Аліком Роями, які народилися тринадцять з половиною років тому на Старій Батьківщині — Землі, в дуже давньому європейському місті Торуні.

Хвилину тому Робік сказав: «восьме березня».

Але якого року і якої ери?

Відповідаємо так: восьме березня вісімсот шістдесят другого року. Вісімсот шістдесят другого року Ранньої космічної ери.

Так, минуло вже вісімсот шістдесят два роки від того дня, коли давній космонавт Юрій Гагарін уперше облетів Землю на своєму космічному кораблі.

Що ж сталося за ці вісімсот шістдесят два роки? Облишмо історію — адже навіть коротко неможливо розповісти про всі подвиги людства, яке освоювало рідну Сонячну систему. Для цього є фільмотеки, хроніки, відеоархіви тощо. Бо для того, щоб хоч побіжно переказувати цю історію, не вистачить не лише місця в книжці, але й всього нашого з вами життя.

Але ось про що треба згадати. Цей вісімсот шістдесят другий рік найближчим часом повинен був стати роком… Першим . Першим роком нової ери.

Минуло всього дев'ять неповних століть від того дня, коли з космосу на Землю долинув радіосигнал: «Продовжую політ. Усе йде добре. Машина працює нормально». Минуло всього дев'ять століть, а на Старій Вітчизні зосталася лише мала частина людства.

Величезна більшість людей у 862 році Першої космічної ери (її називали також Ранньою космічною ерою) уже пов'язала свою долю з планетами й супутниками всієї Сонячної системи. Люди жили й працювали на восьми планетах і тридцяти семи природних супутниках та ще на сотнях штучних планет і супутників. Зрештою виявилося, що вся Сонячна система. так само швидко ставала тісна для людей, як колись, в епоху перших пасажирських ракетопланів, ставала для них тісна Земля.

І ось 1 січня 862 року Ранньої космічної ери за межі Сонячної системи вирвався перший розвідник майбутньої галактичної експедиції.

Він так і називався — «Розвідник Перший», або «Ропер». Це була невеличка штучна планета із власною тягою.

Щиро кажучи, це була іграшка, а не механопланета: всього п'ятдесят кілометрів у поперечнику. Однак не за розмірами варто судити про цінність і значення «Першого Розвідника». Виступаючи перед стартом, Керівник підготовки професор Сеніус назвав «Розвідника» «технічною, вершиною епохи», і хоч говорив він нудно, зате сказав мудро. Адже найважливіше полягало в тому, що «Перший Розвідник» був зменшеною копією «Землі», тієї самої механопланети, яка в кінці 862 року повинна була вирушити до сузір'я Центавра.

Отже, 1 січня 862 року «Розвідник» вирушив до кордонів сонячної системи. В передбачений час він вийшов на лінію секторів так званої Десятої Тисячі, тобто на орбіту, віддалену на десять тисяч мільйонів кілометрів од Сонця. І тут екіпаж «Розвідника» почав останні дослідження і виміри майбутньої трансгалактичної траси «Землі».