Єжи Брошкевич - Оті з Десятої Тисячі

«Ну й апетит же тут, на «Розвіднику»! Трансгалактичний!» — хотів він сказати трохи згодом. Але рот його вже був напханий їжею, і замість слів вийшла якась белькотня.

Коли ж Алік на мить відірвався від тарілки і глянув довкола, то навіть жувати перестав від захоплення.

Тераса-їдальня стояла посеред луки, оточеної з трьох боків схилами Зеленого Узгір'я. На схилах вигравав усіма можливими і неможливими барвами ботанічний сад: пальми й берези, кипариси та магнолії, сосни й тюльпани, острівці квітів поміж континентів дерев, і в кожного острівця свій колір і малюнок.

Алік вражено зітхнув, а Іон вдячно усміхнувся йому. Але глянув на Альку і де й поділися його усмішка. Алька сиділа в своєму кріслі підкреслено пряма, дуже чемна і зовсім байдужа.

— Ну як? — безнадійно запитав Іон.

— Непоганий краєвид, — незворушно відповіла вона.

— Непоганий краєвид? — перепита» Іон, роблячи наголос на слові «краєвид».

— Непоганий, — підтвердила вона.

— Тільки спокійно, Іоне, — шепнув Робік, а сам ввічливо побажав близнюкам смачного.

Іон пересердився дуже швидко. Тепер йому було тільки жаль Альку.

З першого дня Іон не переставав захоплюватися цією красою. Його ж батьківщина була така сувора й безбарвна. Правда, ліси та сади на Сатурні були в сто разів більші за тутешні, проте там завжди було повно народу. Кожна квітка на Сатурні мала свого шанувальника, кожне дерево — свою родину. І хоча глушники глушили всякий шум, але про самотність у лісах Сатурна годі було й мріяти — надто відчувалася перенаселеність міст і селищ. І лише тут, на «Розвіднику», пізнав, яка то радість — милуватися красою природи на самоті.

А сьогодні, побачивши Альку, Іон збагнув ще одну істину: радість буває повна лише тоді, коли нею можна поділитися з кимось близьким. Ось чому хлопець вирішив, що під час сніданку покаже близнюкам (в глибині душі він, звісно, думав лише про Альку) свої улюблені куточки.

І тут Алька назвала всю цю красу «непоганим краєвидом». Іон зажурено опустив голову. Проте йому не хотілося, щоб його бачили засмученим. Робік цілком слушно застерігав: «Тільки спокійно!»

— Слухайте, — як люб'язний господар, запитав Іон, — а може, ми подивимося дещо, поки снідаємо?

— Оце ідея! — зрадів Алік, і навіть Алька цього разу схвально кивнула.

Іон простяг руку до одного з маленьких мікрофонів, які висіли, ніби срібні бджоли, на спинці кожного крісла.

— Увага! — сказав він. — Звичайна прогулянкова траса понад основними об'єктами.

Мікрофончик позеленів. Це був сигнал, що наказ прийнято.

— Ми готові! — повідомив Іон.

Слово «готові» означало кінець наказу. І відразу кругла тарілка тераси знялася вгору.

Обрій різко відсунувся і посвітлішав. Тієї самої миті над терасою, ніби квітка, розкрилася прозора чаша зонта. Вони увійшли в смугу штучного дощу: він саме став накрапати над ботанічним садом.

Тераса піднялася ще вище. Треба було пролетіти над Зеленим Узгір'ям. Потім, з другого боку Зеленого Узгір'я, тераса знову знизилася. Під ними бігли назад дерева, луки, клумби з квітами. Дощ перестав, дмухнув теплий вітерець.

Альчине обличчя вперше засяяло щирим захопленням. Вона схилилася вперед і запитала:

— Що це?

— Ліворуч… — пояснив Іон, — колонія, де ми живемо.

— А праворуч?

— Основна група лабораторій. Білі бані — там досліджуються явища надшвидкості. Червоні — лабораторії автоматики й роботики. Зелена баня — центральна станція зв'язку і розпоряджень.

Іон глянув на Альку і здивувався. Її голубі очі… ніби хтось запалив у них яскраві вогники.

— Коли ми все це оглянемо?

— Треба одержати дозвіл, — неохоче відповів Іон.

— А ти там був?

— Так.

Алька ворухнулася, ніби хотіла скочити на рівні ноги, але поручні крісла тут-таки обхопили її за талію. Адже тераса летіла на висоті десяти метрів.

— Обережно, — усміхнувся Робік.

— Я повинна оглянути лабораторії, — різко сказала Алька.

Алік зітхнув.

— Сестричко, — казенно-солодким голоском проспівав він, — сестричко… Я знаю, що ти до нестями закохана в точні науки, і тому схиляюся перед тобою. Але дозволь хоч нам помилуватися досхочу цією красою.

Алька неприязно зиркнула на брата. Алік незворушно показав їй язик.