Єжи Брошкевич - Оті з Десятої Тисячі

Помітивши звернені на нього погляди людей, Робік вклонився.

— Добрий день, — сказав Робік. — Нам пощастило уникнути небезпеки.

І скромно став біля Іона, який тільки й вимовив:

— Ох, Робіку!

Потім обидва пілоти, Марім і Орм, вийшли наперед. Старший за віком Марім сказав:

— Від імені екіпажів «Альфи» і «Бети», тобто від імені постійного екіпажу механопланети «Розвідник Перший» з Десятої Тисячі, складаю подяку Іону Согго, Альці й Аліку Роям за наше врятування. В рапорті Головній Базі пропонуватимемо нагородити вас Сонячною Зіркою.

Іон і близнюки охнули. Сонячна Зірка — їм? Легендарний орден космічних рятівників — їм?

Перша опам'яталась Алька.

— Дякуємо, — мовила вона.

— Дякуємо, — озвався «Розвідник». — Просимо до столу. Обід готовий.

І тут у Головному Залі Стартової вежі вибухнув страшенний регіт. Батьки затиснули дітей в обіймах, потім героїв перехопили інші. Хворий на астму Ієронім Брошкідзе зворушено сопів. Владимира Альфієрі поцілувала Іона так гаряче, що той завмер від захвату. І це найдужче розізлило Альку. Вона гнівно обвела всіх палючим поглядом і сказала таким голосом, що враз настала тиша:

— Ми припустилися однієї скандальної дурниці!

Розгублений Марім непевно запитав, про що йдеться.

Проте Алька розійшлася не на жарт.

— Чи хоч хтось згадав про те, щоб узяти зразки, метеорів, які поглинали радіохвилі? — запитала вона з убивчою ввічливістю.

Дорослі знічено. дивилися одне на одного. Ніхто про це не подбав: спочатку було не до того, а потім — не мали часу.

— Ну, звісно ж! — сказала Алька. — Немає зразків! А Ріка втекла, і другої такої оказії вже не трапиться. Це велика втрата для геології!

«Ну й відьма! — захоплено подумав Іон. — Просто з давніх часів!»

Тоді втрутився сам «Розвідник».

Спершу він увімкнув гучномовці вільного радіоприйому — і Головний Зал Стартової вежі сповнився божевільним криком, белькотінням і сміхом. тисяч голосів. Незліченні Чандри волали: «Будь спокійний, Іоне», сотні Марімів кричали: «Увага на Тритоні», сотні Янів викликали «Альфу», і хтось іще говорив про сектор АМ 168, 13 — а навколо всього того вирувала неймовірна буря безглуздих слів, вигуків і зітхань, над якими панував пронизливий, неугавний сміх Альки.

— Тиша! — розлютився Алік.

«Розвідник» вимкнув гучномовці. Алік усміхнувся до сестри.

— Я пригадав оце, — мовив він трохи піднесено, — що під час операції наказував «Розвіднику» взяти зразки.

Алька мовчала, і на її обличчі був не наймудріший вираз. Зате астрогеологи Сент Бірум і Еріка Босе кинулися до Аліка з вигуками: «Ура!»

— Скільки? — гарячково запитала Еріка.

До астрогеологів прилучилися теж нечувано раді акустики і зв'язківці.

— Скільки? — розгубився Алік. — Я… не пригадую.

Тоді задер голову:

— Скільки, «Розвіднику»?

— Два і три, — відповів той. — Разом п'ять?

— Чого п'ять?

— П'ять тонн, — спокійно пояснив «Розвідник».

Коли ж у Головному Залі знову вибухнув регіт і скидалося на те, що люди ніколи не заспокояться, «Ропер», ясна річ, почав буркотіти.

— Увага! — сказав він. — Нагадую: обід холоне.

Знявся страшенний крик: «Їсти! Їсти!» — і стрічки транспортерів побігли до терас-їдалень.

Іон на хвилю затримався в Головному Залі. Взяв Альку й Аліка за руки, і всі троє підійшли до Робіка.

— Робіку, — мовив Іон.

— Слухаю тебе, Іоне.

— Ти чудовий, Робіку! — сказав Іон.

— Це правда, — підтакнула Алька.

Робік усміхнувся.

— Не весь цей день був я такий.

— Ох, яке це має значення? — обурився Алік.

— У всякому разі, нам пощастило, — сказав Робік, — хоча ще трохи, і я б… щез.

— Ох, Робіку, — засоромився Алік. — Адже ти знаєш, які ми, люди, неточні.

Робік засміявся.

— Ідіть їсти.

— А ти? — запитала Алька.

— Я… — Робік трохи розгубився… — мені треба полагодити ліву руку. Після обіду зустрінемося біля басейну. Добре?

— Добре! — закричали в один голос діти, вже стоячи на рухомій стежці.

Робік подивився їм услід, а потім ступив на голубий квадрат швидкісного ліфта.

Всі троє знову їхали оранжевою стежкою серед квітів, залитих сонцем.

— Як усе це могло статися? — запитала Алька.

— І чи було це взагалі? — запитав Алік.

— Було! — відповів Іон.

Алька помовчала і сказала:

— Це все могло статися лише з двох причин.

— З яких? — поцікавився Алік.