Єжи Брошкевич - Оті з Десятої Тисячі

Але так йому тільки здалося.

Зиркнув на запасне крісло пілота і раптом побачив там… Альку.

— Бери рулі! — спокійно наказала вона. — Швидше!

Інстинктивно і водночас охоче він виконав наказ. Охоче, бо зрозумів і схвалив її вчинок. Адже вона вчинила розсудливо.

Алька, однак, хотіла виправдатися.

— Прийми пояснення, командире, — квапливо мовила вона. — По-перше: залишила пост, щоб перервати радіоприйом. Цей нестерпний вереск…

— Твоя правда, — згодився він.

— По-друге: я залишила місце стрільця, бо в цьому районі вже не можна стріляти. По-третє: вважаю, що зараз краще вимкнути скафандри. Нам треба мати постійний зв'язок між собою, а в скафандрах діє тільки радіо. Чи не так?

— Ти вчинила дуже слушно, — відповів Іон.

— Ще хвилина, — задихано сказала вона. — Яка в тебе швидкість?

— Двісті на секунду.

— Точно, — прошепотіла вона.

— Так, — несподівано суворо сказав він. — Досить розмов. На десять секунд оголошую тишу на борту.

Алька все-таки не витримала. Знову на мить прокинулася в ній душа геолога.

— Що ж то воно за радіобалаган? — сказала сама до себе. — Так міг поводитися тільки якийсь мінерал! Поглинач радіохвиль! Ніхто про таке ніколи не чув. Сенсація! Або…

— Тиша! — різко перебив її Іон.

— Так, тиша, командире, — слухняно повторила вона.

Іон почав гальмувати. Серце його калатало, як ніколи в житті. Він не був цілком певний, що саме в розрахований Супермозком час знайде «Альфу» чи «Бету». Але так чи інакше за цю хвилину йому треба було знизити швидкість космольота до нуля.

Іон гальмував дуже обережно, і все ж кров приливала до очей, губів, кінчиків пальців, до носа. Неабияк здивувався, коли раптом побачив, що з носа просто на руку впала червона крапля. «Мені ввижається? — подумав він. — Ах, ясно! Ми ж без скафандрів!»

І тут-таки радісно відзначив, що політ у нього виходить ідеальний. З таким стажем його «механічно», без вступних іспитів, зарахують до Школи великих швидкостей.

Цієї думки він не додумав, бо всупереч наказу про тишу, закричав разом з Алькою:

— Це вони! Це вони! Це вони!

Зустріч відбулася в самісінькій глибині Чорної Ріки, на межі Дванадцятої і Тринадцятої Тисяч.

— Це вони! — кричала Алька.

— Це вони! — кричав Іон.

А екіпажі «Альфи» та «Бети» збіглися до екранів і візирів.

Усі вже знали, що ніхто інший, а тільки діти з «Розвідника» могли з'явитися тут на КБ-803. На «Альфі» цю можливість вирахував, — через півгодини після того, як застряг у Ріці, — сам Марім; на «Беті» аналогічні результати одержав астрограф Ієронім Брошкідзе. Але тільки Чандра Рой і Гелена Согго щиро вірили, що зустріч відбудеться, і саме вони безперервно чергували на постах спостереження в своїх космольотах. Доля справедливо винагородила їх: Чандра Рой на «Беті», а Гелена Согго на «Альфі» побачили те, чого так чекали, і закричали щосили:

— Це вони! Це вони! Дивіться, це вони!

І тільки згодом на обох космольотах прозвучали правильні повідомлення спостерігачів:

— КБ-803 підходить по сліду, віддаль двадцять кілометрів, сигналізація світлова!

І цілком природно, що всі члени екіпажів, крім хіба пілотів, збіглися до екранів і візирів. Навіть най-стриманіші й найвідповідальніші люди залишили свої пости. Тут дехто може здивуватися, ба навіть обуритися.

Але не дивуйтеся цьому бракові дисципліни.

Адже ще мить тому обидва екіпажі були впевнені, що безповоротно летять у космічну безодню, що ніколи вже не повернуться до рідної Сонячної системи, що немає для них порятунку.

Ніхто не хотів покірно чекати смерті. Тому на обох космольотах відразу ж узялися до роботи, тобто почали боротьбу за життя, повітря, їжу.

Найперше об'єднали «Альфу» й «Бету». Були закинуті троси, і обидва космольоти вже з годину йшли поряд.

Одночасно розпочали науково-дослідну роботу інші групи, організовані зразу ж по катастрофі: групи харчування, зв'язку, повернення, а також група дослідження Чорної Ріки.

Люди працювали звично й спокійно. Дотепники жартували. Орм Согго співав, Марім насвистував… Зрештою, всі були трохи схвильовані — як люди, що одержали нове завдання. А цього разу завдання випало особливо важке.

Коли б не це приховане хвилювання, можна було б подумати, що не сталося нічого незвичайного. Якщо не вважати за незвичайне те, що разом із Чорною Рікою «Альфа» та «Бета» летіли в космічну безодню.