Стівен Кінг - Безсоння

— Я вважав себе комівояжером, — мовив Ральф, — але ніколи не бачив такої вправності.

Луїза соромливо посміхнулася й скромно склала руки на колінах. Із кабіни, розмахуючи руками, вибіг Тріґер. Спершу Ральф подумав, що їм усе-таки не вдалося спокійно поїхати — охоронець із блокнотом запідозрив щось нехороше й по телефону наказав Тріґеру затримати їх. Потім він звернув увагу на те, який вигляд у Тріґера — той захеканий, але щасливий, і щось тримає у правій руці. Предмет виявився дуже, старим, обтріпаним гаманцем, що розкривався й закривався, немов беззубий рот якогось чудовиська, при кожному змаху руки Тріґера. — Не хвилюйся, — сказав Ральф, пригальмовуючи. — Не знаю, що йому треба, але нічого поганого він нам не зробить. Упевнений.

— Мені начхати на те, чого хоче він. Я ж хочу швидше вибратися звідси й поїсти. Якщо він знову базікатиме про риболовлю, Ральфе, я сама натисну на педаль газу, май на увазі.

— Амінь, — відповів Ральф, точно знаючи, що переймають Тріґера Вашона зовсім не спогади про риболовлю. Ральф розібрався ще не в усьому, та одне він засвоїв твердо: ніщо в цьому світі більше не відбувається випадково. Це Визначеність вийшла на стежку війни. Ральф загальмував біля Тріґера і натиснув на кнопку, щоб опустити скло. Роздратовано поскрипуючи, воно поповзло вниз.

— Гей, Ральфе! — крикнув Тріґер. — Я думав, що прогледів тебе!

— У чому справа, Тріґу? Ми квапимося…

— Добре, добре, це займе не більше секунди. Воно в моєму гаманці, Ральфе. Я зберігаю всі свої папірці тут і ніколи нічого не викидаю.

Він розкрив гаманець, виставляючи на огляд зім’яті рахунки, фотографії (і провалитися йому на цьому місці, якщо Ральф не помітив, що на одній із них Тріґер зображений з величезним окунем у руках), старі візитні картки, пожовтілі й потерті від часу. Трігер перебирав весь цей мотлох зі швидкістю банківського клерка, що називає курс обміну валют.

— Ніколи нічого не викидаю, — бурмотав Трігер. — На них дуже зручно писати, краще, ніж у блокноті, до того ж їх дають безкоштовно. Секундочку… Чорт забирай, і де ж вона?

Луїза нетерпляче подивилася на Ральфа й кивнула у бік дороги. Ральф проігнорував як погляд, так і жест. У його грудях дивно занило. Внутрішнім оком він побачив, як пише щось вказівним пальцем на запітнілому склі вантажівки Трігера п’ятнадцять місяців тому.

— Ральфе, пам’ятаєш шарф, що був на Діпно в той день? Білий, із червоними мітками?

— Звичайно, пам’ятаю, — відповів Ральф.

«Ах ти ж піхволизе! — обізвав Ед огрядного водія пікапа. — Грав я твою маму, а ти вилизував!». І шарф він теж чудово пам’ятав. Ось лише червоні мітки зовсім не були безглуздим візерунком; це була ідеограма або ідеограми. У Ральфа засмоктало під ложечкою, коли Трігер перестав ритися в гаманці. Тепер Ральф зрозумів, у чому справа. Він знав.

— Ральфе, ти був на війні? — запитав Трігер. — На великій. На Другій світовій?

— Певною мірою, — відповів Ральф. — Здебільшого я «воював» у Техасі. На початку сорок п’ятого мене відправили за океан, але я постійно був у другому ешелоні.

Тріґер кивнув:

— Виходить, тебе відправили в Європу. Тому що в регіоні Тихого океану не було такого ешелону.

— Я був в Англії, — підтвердив Ральф, — потім у Німеччині.

Тріґер задоволено кивав:

— Якби ти служив на Тихому океані, ти б знав, що напис на шарфі зовсім не китайський.

— Японський. Правильно, Тріґу?

Трігер кивнув. У руці він тримав одну з візитних карток. На чистому боці Ральф побачив грубу імітацію двох символів із шарфа Еда, подвійний символ, який він сам написав на запітнілому склі вантажівки Тріґера.

— Про що ви говорите? — втрутилася Луїза, тепер у її голосі звучало не нетерпіння, а жах.

— Я мусив би знати. — Ральф почув свій слабкий, переляканий голос. — Просто зобов’язаний.

— Знати що? — Луїза труснула його за плече. — Знати що?

Ральф не відповів. Немов у сні, він простягнув руку і взяв картку. Тріґер Вашон уже не посміхався, його темні очі з похмурою увагою вивчали Ральфа.

— Я перемалював значки раніше, ніж вони встигли зникнути зі скла, — пояснив він, — я знав, що бачив їх раніше, а коли повернувся додому, то зрозумів, де саме. Мій старший брат Марсель воював на Тихому. Він привіз звідти саме такий шарф. Але я про всяк випадок перепитав його, і Марсель записав переклад на картці. — Тріґер показав на листок паперу, затиснутий у руці Ральфа. — Я хотів розповісти тобі за першої ж нагоди, але постійно забував. Здається, краще б я взагалі забув про це назавжди.