Стівен Кінг - Безсоння

Перш ніж Луїза встигла відповісти, до них підійшла офіціантка, дістаючи з кишені фартуха записну книжку й кулькову ручку.

— Що замовляєте?

— Мені грибний омлет із сиром, — сказав Ральф.

— Ага. — Жінка перемістила жуйку за іншу щоку. — Двоє яєць чи троє?

— Четверо, якщо не заперечуєте.

Жінка, злегка піднявши брови, зробила позначку в блокноті й промовила:

— Якщо не заперечуєте ви, то чого ж заперечувати мені? Що іще?

— Подвійну порцію апельсинового соку, бекон, сосиски і смажену картоплю. Краще подвійну порцію картоплі. — Він помовчав, обмірковуючи замовлення. Потім посміхнувся. — А пиріг у вас є?

— Із сиром чи з яблуками? — Офіціантка глянула на Ральфа. — Я бачу, ви зголодніли, мов лев.

— Так, ніби не їв тиждень, — відповів Ральф. — Мені з сиром. І каву для початку. Багато чорної кави. Ви все записали?

— Не хвилюйтеся, леве. Цікаво подивитися, на кого ви будете схожі, коли із цим упораєтеся. — Офіціантка глянула на Луїзу. — А що принести вам, мем?

Луїза мило посміхнулася:

— Мені те саме, що і йому, дитинко.

Ральф глянув на настінний годинник. Усього десять хвилин на восьму, чудово. Менш ніж за півгодини вони вже будуть у Садах Барретта, а за допомогою налаштованих на Ґретхен Тіллбері уявних лазерів виступ Сьюзен Дей, цілком можливо, буде скасований — абортований, якщо вам так подобається більше, — години до дев’ятої ранку. І проте замість полегшення він відчував гнітюче занепокоєння. Немов на нього напала сверблячка в місці, до якого неможливо дотягтися рукою.

— Добре, — сказав він. — Підіб’ємо підсумок. Можна припустити, що Ед уже давно зациклився на проблемі, пов’язаній з абортами, що він багато років підтримував прихильників шансу на життя. Потім у нього почалися проблеми зі сном… Він почав чути голоси…

— …бачити маленьких лисих чоловічків…

— Одного так напевно, — погодився Ральф. — Атропос став його гуру, вдовбуючи йому в голову ідеї щодо Кривавого Царя, центуріонів та інші марення. Коли Ед розповідав мені про царя Ірода…

— …він думав про Сьюзен Дей, — закінчила Луїза. — Атропос… Як це кажуть по телебаченню… маніпулював ним. Перетворював на керовану ракету. Як ти гадаєш, у кого Ед роздобув шарфа?

— В Атропоса, — одізвався Ральф. — Можу побитися об заклад, що в карлика повно таких штучок.

— І як ти гадаєш, що буде в Еда в аероплані, на якому сьогодні увечері він літатиме? — Голос Луїзи тремтів. — Вибухівка чи отруйний газ?

— Якщо він справді планує знищити всіх, то, швидше за все, вибухівка; при використанні газу сильний вітер може йому завадити. — Ральф випив води й помітив, що його рука нервово тремтить. — Але, з другого боку, ми ж не знаємо, яку страву Ед міг приготувати у своїй лабораторії, чи не так?

— Так, — понуро протягнула Луїза.

Ральф поставив склянку з водою на стіл.

— Мене не дуже цікавить, чим саме збирається скористатися Ед.

— А що ж тебе цікавить?

Підійшла офіціантка із щойно завареною кавою, — здавалося, сам аромат уже підбадьорив Ральфа. Вони з Луїзою взялися за каву як тільки офіціантка відійшла. Кава була міцною і такою гарячою, що Ральф обпік губи, але все-таки напій здавався йому божественною амброзією. Коли Ральф поставив чашку на блюдце, вона була наполовину порожня, а в шлунку розлилося тепло, начебто він наковтався гарячих вуглинок. Луїза похмуро дивилася на Ральфа поверх своєї чашки.

— Найбільше мене цікавимо ми, — мовив Ральф. — Ти сказала, що Атропос перетворив Еда на керовану ракету. Абсолютно правильно; саме це і являли собою пілоти-камікадзе під час Другої світової війни. У Гітлера були «Фау-2»; а в Хірохіто [45] Імператор, що правив Японією під час Другої світової війни. — «Священний Вітер». Мене турбує, що Клото й Лахесіс учинили те саме й з нами. Нас заправили особливою силою й запрограмували на автомобільний політ у Гай-Рідж, щоб ми зупинили Сьюзен Дей. І мені б хотілося знати — чому.

— Але ми ж знаємо, — запротестувала Луїза. — Якщо ми не втрутимося, сьогодні ввечері під час виступу цієї жінки Ед Діпно вчинить самогубство, забравши з собою дві тисячі ні в чому не винних життів.

— Так, — погодився Ральф, — і ми зробимо все можливе, щоб зупинити його, Луїзо. Щодо цього не хвилюйся. — Ральф допив каву й поставив чашку на блюдце. Тепер шлунок його прокинувся й вимагав їжі. — Я не можу стояти осторонь і дозволити Еду вбити всіх цих людей, як не можу не лайнутися, якщо хтось поцілить мені м’ячем у голову. Ось тільки ми не мали нагоди дочитати контракт до кінця, і саме це мене лякає. — Він похитнувся. — Я до смерті наляканий.