Стівен Кінг - Безсоння

— Ні, ні.

Луїза взяла картку в Ральфа:

— Що це? Що це означає?

— Пізніше поясню. — Ральф потягнувся до важеля коробки передач. На серце немов камінь ліг. Луїза розглядала символи, намальовані на чистому боці картки, повернувши її до Ральфа іншим боком: «Л. Г. ВЕЛЛС. КОЛОДЯЗІ Й СУХА КЛАДКА». А нижче був напис, зроблений старшим братом Тріґера:

«КАМІКАДЗЕ».

Проїжджаючи по Госпітл-драйв, Ральф і Луїза перекинулися лише кількома словами.

— Ральфе?

Він кинув на жінку лагідний погляд, а потім знову почав уважно дивитися на дорогу. Під капотом двигуна знову застукало, але Луїза ще нічого не чула. Він сподівався, що вона не зверне уваги на постукування.

— Здається, я знаю, де зараз Ед. Ще на даху я була впевнена, що впізнала будинок, який нам показали карлики.

— Що ж це таке й де?

— Гараж для аеропланів. Як ви там це називаєте… Ангар.

— О Боже, — видихнув Ральф. — Прибережна авіація на Бар Гарбор-роуд?

Луїза кивнула:

— Вони займаються чартерними перельотами, оглядовими екскурсіями над морем і тому подібним. Якось у суботу містер Чесс заїхав туди й поцікавився у службовця, скільки він візьме за оглядовий політ. Чоловік назвав суму сорок доларів — набагато більшу, ніж ми могли дозволити собі витратити на подібні розваги. Якби це влітку, він не поступився б нам ані центом, але був квітень, і містерові Чессу вдалося збити ціну до двадцяти. Я вважала, що й це задорого як на прогулянку, що тривала менше години, але не шкодую, що ми все-таки полетіли. Страшнувато, але ж як красиво!

— Як і з аурами, — зауважив Ральф.

— Так… — Голос Луїзи здригнувся. Ральф обернувся й побачив сльози, що стікали по її щоках. — …Як і з аурами.

— Не плач, Луїзо.

Вона відшукала в сумочці хусточку й промокнула очі.

— Не змогла стриматися. Слово, написане по-японськи, означає «камікадзе»? «Священний Вітер»? — Вона помовчала, губи її тремтіли. — Пілот-самогубець.

Ральф кивнув. Долоні його щільніше обхопили кермо.

— Так, — сказав він. — Таке значення цього слова. Пілот-самогубець.

Шосе № 33 — відоме в місті як Ньюпорт-авеню — було всього за чотири квартали від Гарріс-авеню, але в Ральфа не виникло ані найменшого бажання з’являтися на своїй вулиці. Причина була проста й очевидна: ні він, ні Луїза не могли собі дозволити, щоб давні друзі побачили, як вони помолодшали за кілька днів років на п’ятнадцять-двадцять.

Цікаво, хто-небудь із приятелів заявив у поліцію про їхнє зникнення? Ральф вважав це цілком можливим, однак сподівався, що увага друзів (принаймні декого з них) зайнята більш значними подіями; Фей та інші приятелі, що тусуються на майданчику для пікніків, занадто схвильовані смертю одразу двох колег — Старих Шкап, щоб витрачати час на роздуми, куди запропастилися Ральф Робертс і Луїза Чесс.

«А Біллі й Джиммі тепер уже поховали», — подумав він.

— Якщо у нас є час на сніданок, Ральфе, будь ласка, знайди місце якомога швидше — я така голодна, що можу з’їсти цілого бика з тельбухами!

Тепер вони від’їхали від лікарні на цілий кілометр — досить далеко, щоб Ральф почував себе у відносній безпеці. Попереду він помітив закусочну. В’їхавши на стоянку для автомобілів, Ральф подумав, що не бував тут із часу хвороби Керолайн… Уже більше двох років.

— Ось ми й приїхали, — повідомив він Луїзі. — І ми не просто будемо їсти, ми з’їмо все, що зможемо. Навряд чи сьогодні матимемо ще можливість.

Луїза посміхнулася, як школярка.

— Щодо мене можеш не турбуватися, Ральфе. — Вона посунулася трохи на сидінні. — До того ж мені необхідно витратити пенні.

Ральф кивнув. Ніякої їжі з вівторка, як і ніяких зупинок для відвідування туалету. Луїза може витратити пенні, він же мав намір окупувати кабіну чоловічого туалету й спустити кілька доларів.

— Ходімо, — сказав Ральф, вимикаючи мотор. — Спочатку туалет, потім перекуска.

По дорозі Луїза сказала йому (мовлячи трохи манірно), що навряд чи Міна або Сімона повідомили про її зникнення. Коли Ральф обернувся до неї, щоб запитати про причини такої впевненості, він здивувався, побачивши, що жінка почервоніла.

— Вони ж знають, що я багато років закохана в тебе.

— Ти жартуєш?

— Ні, звичайно, — ще дужче бентежачись, відповіла Луїза. — Керолайн теж здогадувалася. Деякі жінки протестували б, але вона знала, наскільки все цнотливо. І наскільки я необразлива. Вона була такою гарною, Ральфе.