Стівен Кінг - Кладовище домашніх тварин

— Труна під час процесії має бути закритою, — повідомив він розпоряднику зі спокійною впевненістю, — виняток лише для годин прощання напередодні похорону. — Її мали поховати на цвинтарі «Гора Надії», де вони у 1951 році купили собі місця. Документи були в Джада під рукою, тож він продиктував номер ділянки — H-101. Як він потім розповів Луїсу, його ділянка була H-102.

Джад поглянув на друга:

— Наскільки я знаю, найкращий цвинтар у світі тут, у нас, у Бенгорі. Відкрий собі іще пива, Луїсе, коли хочеш. Все одно все це забере трохи часу.

Луїс хотів відмовитися — він відчував, що з нього досить, — коли раптом непрохане гротескне видіння постало у нього перед очима: Джад несе труп Норми крізь ліс. Він хоче поховати її на «Кладвишчі домажніх тварин».

Луїса наче хтось ударив по обличчю. Не кажучи ні слова, він піднявся і взяв з холодильника пляшку. Джад мовчки кивнув і знову взявся за телефон. Коли Луїс о третій дня пішов додому перекусити, старий усе ще займався організацією похорону дружини; він методично рухався від одного аспекту до іншого, як людина, що планує дуже важливий званий обід. Він дзвонив у Методистську Церкву Північного Ладлоу, де мали відбуватися всі ритуальні дійства, потім телефонував до адміністрації цвинтаря «Гора Надії». І туди, і туди мали дзвонити працівники похоронної служби, але Джад вирішив зробити це сам — з ввічливості. Вчинки, які здійснювалися навіть без думки про… або якщо вони і думали про це, то навряд чи могли в це повірити.

Луїс усе більше захоплювався Джадом. Той подзвонив кільком своїм ще живим родичам, а потім, довго гортаючи старий пошарпаний блокнот, шукав телефони родичів Норми. Між дзвінками він пив пиво і згадував минуле.

Луїс відчував неймовірне захоплення… і любов?

Так, підтвердило його серце. Любов.

Коли ввечері вдягнена в піжаму Еллі спустилася поцілувати Луїса, вона спитала його, чи місіс Крендал потрапить до раю. Дівчинка майже прошепотіла своє запитання, тож Луїс зрозумів, що краще, аби їх не почули. Рейчел була на кухні, робила курячий пиріг, який вона збиралася взяти завтра до Джада. У будинку Крендалів через дорогу від них горіло світло. На його під’їзній доріжці було припарковано кілька машин, решта тулилися на узбіччі. Офіційно години прощання мали бути завтра, під час похорону, але цього вечора люди прийшли втішити Джада наскільки могли. Вони всі хотіли пом’янути Норму — «побажати їй щасливої дороги», як сказав би Джад. Між будинками гуляв холодний лютневий вітер. Дорогу вкривала кірка чорного льоду. Була найхолодніша пора менської зими.

— Якщо чесно, я не знаю, люба, — Луїс посадив Еллі собі на коліно. По телевізору якраз почалася стрілянина. Бандити в корчах падали, а цього ніхто не помічав. Луїсові було неприємно думати, що Еллі, можливо, знала про Рональда Макдональда, Людину-Павука і Бургер Кінг більше, ніж про Мойсея, Ісуса та святого Павла. Вона була дочкою жінки, яка закинула обряди юдаїзму, та чоловіка, що знехтував заповітами методистів. Він боявся, що погляди його дочки на питання духовності були абсолютно туманними. Навіть не міфи чи мрії, а сни у снах.

«Надто пізно для цього, — спало на думку Луїсові. — Їй лише п’ять, але вже запізно. Господи, чому ж так?»

Але Еллі дивилася на нього, і він мав щось сказати.

— Люди вірять у різні речі, — почав він. — Одні вірять, що існує пекло і рай. Інші — що ми народжуємося знову маленькими дітьми…

— Ага, рекранація. Прямо як з Одрі Роуз [104] Головна героїня однойменного фільму 1967 року. В центрі сюжету — батько, мати й десятирічна дочка. Дівчинці сняться жахні сни — вона бачить страшні речі, про які не могла знати і які ніколи з нею не траплялися. До того ж родину переслідує дивний чоловік (його грає Ентоні Хопкінс). Він розповідає батькам дитини, що їхня маленька Івві є реінкарнацією його дочки Одрі Роуз, яка загинула в страшній автокатастрофі, що відбулася за дві хвилини до народження Івві. Фільм був холодно прийнятий критикою. Його звинувачували в мелодраматичності та паразитуванні на ідеях «Екзорциста» 1973 року. у тому фільмі по телеку.

— Ти ж не бачила його! — Він подумав, що Рейчел ухопив би грець, якби вона дізналася, що Еллі дивилася те кіно.

— Мері в школі розповідала, — відповіла Еллі. Мері була її самопроголошеною подругою. Брудне сухоребре дівча, у якого, здавалося, вічно був чи то лишай, чи то екзема, чи то навіть цинга. Луїс і Рейчел як могли підримували цю дитячу дружбу, але одного разу, коли Мері вже пішла, Рейчел зізналася, що після таких гостин завжди перевіряє Еллі на вошей. Луїс тоді засміявся і кивнув.