Стівен Кінг - Кладовище домашніх тварин

Ящик був набагато простішим — відкрита складана бетонна коробка, яку ставили в могилу за день до похорону. Труну опускали в неї. Гробарі накривали коробку кришкою, що зазвичай складалася з двох частин. Ці сегменти опускалися вертикально до країв могили. Залізні кільця вставлялися в бетон по краях кожної з частин. Гробарі просовували в ці кільця залізні ланцюги і м’яко опускали кришку на ящик. Кожна секція важила близько шістдесяти-сімдесяти фунтів — вісімдесят як максимум. І могила не запечатувалася.

Будь-хто легко міг відкрити її. Ось про що казав Джад.

Чоловік запросто зможе викопати тіло свого сина і перепоховати його в іншому місці.

«Тсссссссс … тсссссссс. Ми не говоримо про такі речі. Є певні таємниці … »

— Так, гадаю, мені відома різниця між ящиком і саркофагом, — сказав Луїс. — Але я думав… про те, про що, ти думаєш, буцімто я думав…

— Луїсе…

— Уже пізно, — сказав Луїс. — Уже пізно. Я п’яний, і у мене болить серце. Якщо ти хочеш розказати мені ту свою історію, то давай розповідай і покінчимо з цим.

«Мені треба було почати з мартіні. До часу, коли він прийшов, я б уже вирубався».

— Лади, Луїсе. Дякую тобі.

— Просто розповідай.

Джад помовчав з хвилину, перевів дух і заговорив.

— У ті дні — я про війну си кажу — потяг ще зупинявся в Оррінгтоні, й Білл Бетерман приїхав си на катафалку до вантажного пункту, щоб забрати тіло свого сина Тіммі. Труну вивантажили четверо працівників залізниці. Серед них був і я. У поїзді сидів озброєний хлоп із Похоронної служби (гробар воєнного часу з рушницев за плечем, Луїсе!), який ніколи не сходив на перон. Він сидів п’яний у товарнім вагоні, де ще лишалося дванадцять трун.

Ми вклали Тіммі до похоронного кадилака. У ті дні їх наймення було «віз — бігом привіз», бо в старі добрі часи головним клопотом було закопати си мертв’яка до того, як він засмердиться. Білл Бетерман стояв і чекав, лице у нього було кам’яним і той… теє… ти б сказав, що воно було якимось сухим. Він плакав, але сліз не було. Г’ю Гербер, який того дня вів потяг, сказав, що той озброєний хлоп направду простий пасажир і що в Лаймстоун прилетіло багацько цих трун і всі вони мають рушити на південь.

Озброєний хлоп підійшов до Г’ю та дістав з-під уніформи п’ять пляшок житнього віскі. Він промовив м’яким тяглим голосом мешканця південних штатів:

— Що ж, пане машиніст, ви знали, що сьогодні керуватимете загадковим потягом ?

Г’ю похитав головою:

— Ну, так і є! Принаймні в Алабамі, де я сів, його називали саме так. — Г’ю попросив, щоб хлоп дістав з кишені список, і зиркнув на нього. — Дві труни треба вивантажити в Гоултоні. Потім одну в Пасадемкізі, дві в Бенгорі, одну в Деррі, одну в Ладлоу і так далі. Відчуваю себе грьобаним молочником. Хочеш випити?

Г’ю тоді відхилив пропоновання напитися на землях Бенгора та Арустука, бо місцеве начальство було трохи упереджене щодо машиністів, від яких тхне перегаром. А пак той хлоп із похоронного бюро не мав ніц проти Г’ю, а Г’ю аж ніяк не був проти випити з ним, вони домовилися зробити се згодом.

Тож вони так і працювали си, вивантажували сі вкриті прапорами труни майже на кожнів станції. І скрізь, до самого Бостона, їх стрічали стогін та рев родичів загиблих. Скрізь, крім Ладлоу… В Ладлоу Г’ю стрівся з поглядом Білла Бетермана. Той, за його словами, здавалося, помер уже дуже давно, а душа просто чекала, коли тіло зісмердиться. Коли це турне скінчилося, Г’ю взяв жовніра за барки і вони пройшлися по всіх місцевих наливайках — їх було з п’ятнадцять-двадцять. Г’ю ще геть ніколи в житті так не упивався, він пішов до шльондр, чого також ніц ніколи не робив, а коли прокинувся, то весь аж кишів злими, кусючими мандавошками. Він сказав, що коли оте от загадковий потяг , то більше ні єдних загадкових потягів він водити не хоче.

Тіло Тіммі привезли в грінспанське похоронне бюро, що на Ферн-стрит, — воно стояло через дорогу від того місця, де тепера «Нова пральня Франкліна», — і за пару днов поховали на цвинтарі з усіма військовими почестями.

Скажу тобі таке, Луїсе: міш-шіш Бетерман померла за десять років до того, коли намагалася породити на світ друге дитя, і це дуже стосується того, що вдіяло си згодом. Друга дитинов мала би трохи полегшити біль від утрати, як ся гадаєш? Друга дитинов нагадала б Біллу, що, окрім болю, є ще інші почуття, та помогла б йому пройти крізь се. Стосовно цього я маю тебе за щасливця. Я мав на думці, ти маєш си ще єдну дитинов. Маєш дружинов та доню. Вони обидві здорові та живі.