Макс Кідрук - Бот. Ґуаякільський парадокс

Здесь есть возможность читать онлайн «Макс Кідрук - Бот. Ґуаякільський парадокс» — ознакомительный отрывок электронной книги совершенно бесплатно, а после прочтения отрывка купить полную версию. В некоторых случаях можно слушать аудио, скачать через торрент в формате fb2 и присутствует краткое содержание. Город: Харків, Год выпуска: 2015, ISBN: 2015, Издательство: Книжковий Клуб «Клуб Сімейного Дозвілля», Жанр: Триллер, на украинском языке. Описание произведения, (предисловие) а так же отзывы посетителей доступны на портале библиотеки ЛибКат.

Бот. Ґуаякільський парадокс: краткое содержание, описание и аннотация

Предлагаем к чтению аннотацию, описание, краткое содержание или предисловие (зависит от того, что написал сам автор книги «Бот. Ґуаякільський парадокс»). Если вы не нашли необходимую информацию о книге — напишите в комментариях, мы постараемся отыскать её.

У минулому кращий програміст компанії «TTP», Тимур більше не здатний займатися програмуванням. Він намагається забути події п’ятирічної давнини, коли створені ним боти втілилися у плоті й перетворилися на жахливих вбивць. Але він іще не здогадується, що боти вже поширюють нову епідемію агресії у Ґуаякілі. Величезна кількість людей потрапляє до психіатричної клініки після скоєння особливо жорстоких злочинів. Усі вони малюють однакові фрактали та повторюють ім’я ТИМУР…
Обережно! Ненормативна лексика!

Бот. Ґуаякільський парадокс — читать онлайн ознакомительный отрывок

Ниже представлен текст книги, разбитый по страницам. Система сохранения места последней прочитанной страницы, позволяет с удобством читать онлайн бесплатно книгу «Бот. Ґуаякільський парадокс», без необходимости каждый раз заново искать на чём Вы остановились. Поставьте закладку, и сможете в любой момент перейти на страницу, на которой закончили чтение.

Тёмная тема
Сбросить

Интервал:

Закладка:

Сделать

Надавши обличчю якомога грізнішого вигляду, Марсело штовхнув двері та вийшов на ґанок пропускного пункту.

— У вас проблеми зі слухом? Я ска…

У ту ж мить на охоронця накинулися восьмеро чоловіків, які причаїлися в кущах під муром. Його повалили на асфальт, перечавили горло, видушили очі та виламали обидві руки, вщент розірвавши зв’язки на плечових суглобах. Через тридцять секунд Марсело Камачо був мертвий. Коли охоронець припинив смикатись, один із нападників прослизнув до будки та відчинив головні ворота. І тоді, немов за командою, із двох паралельних вуличок, які із заходу вливалися в авеню Педро Менендеса Хілберта, до відкритого проходу в мурі ринули десятки людей із чорними, як ніч, очима.

XХXVII

Вівторок, 20 січня, 10:27 (UTC –5)

Інститут неврології

Ґуаякіль, Еквадор

Доктор Антоніо Арреола насилу стримував роздратування, яке, неначе кипляча вода з казанка, норовило вихлюпнутися назовні. Цілий ранок згаяв на цих фриків! Він сподівався, що Лаура допоможе зі статтею, підкине кілька хороших ідей, урешті-решт виступить незалежним стороннім спостерігачем, чиє ім’я над заголовком статті підвищить шанси пройти рецензентів у серйозному журналі, а вона привезла йому двох клоунів. Дивлячись просто перед собою, Антоніо впевнено крокував до виходу з клініки.

Слідом за ним, тручи підбите око, яке, після задушливого смороду палати з кривавим написом на стіні, нестерпно засвербіло та засльозилося, марширував Ріно Ґроббелаар. Позаду велетня пліч-о-пліч простували Тимур із Лаурою. Жінка понуро тупилася собі під ноги.

— Отже, що ми маємо, — українець намагався говорити впевнено, та через стогони, що долинали з-за стін, голос зривався і вібрував, — малюнок, який віддалено нагадує одну з ущелин Долини Смерті, а також зроблений кров’ю напис з ім’ям «Тимур» в одній із палат. Ти реально вважаєш, що це щось доводить? Гаразд, для Еквадору моє ім’я справді є рідкісним, та це не… — він замовк, збагнувши, що Лаура його не слухає. Махнув рукою.

Троє чоловіків і жінка ввійшли до центрального холу. Вікна парадного входу були товстими та тонованими до кольору кави з молоком. Це не мало б завадити Ріно, Антоніо чи Тимуру побачити, що коїться на подвір’ї перед дверима клініки, якби не низка нещасливих збігів.

По-перше, місце чергового в скляній будці біля дверей спорожніло — саме в той час він відлучився до туалету.

По-друге, Антоніо Арреола раптово вирішив не проводити Лауру та її напарників до дверей. Еквадорець зупинився посеред холу та сухо проказав:

— На все добре, — він демонстративно не виймав рук із кишень халата, показуючи, що не має настрою тиснути комусь руку на прощання. — Гадаю, ви не заблукаєте і дійдете до воріт без мене.

Ріно Ґроббелаар неприязно глипнув на Арреолу, обійшов психіатра та попрямував до виходу. Тимур, ковзнувши поглядом по схованих у кишенях руках, так само мовчки пішов слідом за Ріно. Лаура, ніяково потупившись, зупинилась перед однокурсником.

— Пробач. Усе вийшло якось… не так, — вона не знала, що говорити. — Сподіваюсь, ти будеш не проти ще одного візиту, якщо раптом ми виявимо…

— Ні, Лауро, — обірвав її Арреола. — Досить.

— Тоні…

— Радий був тебе бачити, Лауро.

По-третє, за п’ять кроків до виходу з клініки в Ріно Ґроббелаара раптово засльозилося праве, непідбите око. Мружачись, шкірячись і нестямно ялозячи пальцями змокрілі очі, він не дивився, куди йде. Здоровань узявся за ручку та штовхнув двері від себе. І тільки після того звів голову і поглянув уперед.

— Господь мій сраний пастир, — голос Ріно стоншився і став писклявим, через що здавалося, що, богохульствуючи, преподобний Ґроббелаар одночасно давиться персиковою кісточкою.

На ґанку клініки, на відстані витягнутої руки від Ріно, стояв чоловік із худою шиєю та вваленими щоками. Схиливши голову, тупився в південноафриканця. Його очі набухли від крові, зіниці неправдоподібно розширилися, а з кутика рота звисала цівка в’язкої білої слини. Чоловік насмішкувато щирився. Ріно Ґроббелаар миттю пригадав 19 серпня 2009 року, коли в одному з відгалужень Долини Смерті він зустрівся із зараженою наноагентами істотою — істотою, яка колись була американцем Віллом Нолландом, — і вперше в житті дізнався, що таке справжній, непереборний і всепоглинаючий страх. Та мить навіки відкарбувалась у його пам’яті. Цього разу все повторилося: у животі забилася поранена пташка, тельбухи почали звиватися та пульсувати, неначе половинки розрізаного лопатою черв’яка. Щоправда, сьогоднішній день усе ж відрізнявся від 19 серпня 2009-го. Тоді Ріно стикнувся з одним Віллом Нолландом. Окрім американця, якого за п’ять днів до того зловили та потягли в пустелю боти, ніяких інших почвар довкола не було. Зате сьогодні за чоловіком із запалими щоками, який, схиливши голову, багатозначно посміхався, стояло ще дві сотні таких самих, як Вілл, ні живих, ні мертвих чоловіків і жінок, які прийшли по Тимурову голову.

Читать дальше
Тёмная тема
Сбросить

Интервал:

Закладка:

Сделать

Похожие книги на «Бот. Ґуаякільський парадокс»

Представляем Вашему вниманию похожие книги на «Бот. Ґуаякільський парадокс» списком для выбора. Мы отобрали схожую по названию и смыслу литературу в надежде предоставить читателям больше вариантов отыскать новые, интересные, ещё непрочитанные произведения.


Отзывы о книге «Бот. Ґуаякільський парадокс»

Обсуждение, отзывы о книге «Бот. Ґуаякільський парадокс» и просто собственные мнения читателей. Оставьте ваши комментарии, напишите, что Вы думаете о произведении, его смысле или главных героях. Укажите что конкретно понравилось, а что нет, и почему Вы так считаете.

x