Макс Кідрук - Бот. Ґуаякільський парадокс

— От гівнюки, вони сунуть пересохлим руслом, — зронив О’Донован.

— Як ці вилупки на нього натрапили? — Джонні Лонґбоу зблід. — Таке враження, що в них обладнання краще за наше!

У Лізи Джин Торнтон від поганого передчуття розширилися очі.

— Спустись руслом униз, — наказала вона Елдріджу. Униз означало «на південь».

Мулат прокрутив зображення. Річище, майже не відхиляючись, збігало на південь і через тридцять кілометрів проходило через Сан-Педро, огинаючи поселення з південного заходу.

— Це Сан-Педро, — скреготнула зубами Ліза Торнтон і штрикнула розлюченим поглядом Джонні. — Ще ж навіть восьмої ранку немає…

Кілька секунд вона вагалася, із жалем косуючи на непритомну Лауру, а тоді стиснула плече О’Донована:

— Мені потрібен дрон над Сан-Педро, — у такі моменти жінка наче перевтілювалась: якби не довге доглянуте волосся та все ще м’який, хоч і рішучий, голос, Джонні сприйняв би її за чоловіка.

— Двадцять хвилин, босе, — відгукнувся техасець.

— Добре. — Ліза звернулася до Джека Елдріджа: — Відстань між вантажівкою та селищем?

Пальці мулата забігали по клавіатурі.

— Двадцять дев’ять кілометрів.

— Від нас до вантажівки?

Елдрідж прокрутив зображення ліворуч, до того місця, де на трасі № 23 стояв їхній «Nissan Elgrand», поставив маркери, після чого програма миттєво розрахувала відстань.

— Сімнадцять з половиною, — доповів він, — навпростець. Судячи із супутникових знімків, навпростець ми не проїдемо, це неможливо, — випереджаючи запитання Лізи, Елдрідж проказав: — До Сан-Педро — близько сорока п’яти кілометрів. Фактично, це єдине місце, де можемо перетнутися.

— Дякую, — Ліза поправила пасмо, що вибилося з туго затягнутого хвоста. — Отже, так. Ми зараз рушаємо до Сан-Педро, але до самого селища не наближаємося, чекаємо, доки «сутінкові» проїдуть поселення, дивимося, куди вони прямують далі, і сідаємо їм на хвіст.

— А що з француженкою? — нагадав Джонні.

Ліза Торнтон опустила погляд, знаючи, що не пробачить собі, якщо Лаура не виживе, та водночас усвідомлюючи, що не має іншого вибору.

— Рушаємо до селища, — рішуче відчеканила вона. — Я спробую їй допомогти.

Субота, 24 січня, 08:52 (UTC –4)

Сан-Педро-де-Атакама, Чилі

Хропіння урвалося, і Ріно Ґроббелаар розплющив очі. Здоровань спробував ковтнути слину. Задубілий язик неслухняно ткнувся в зуби, а піднебіння та горло спалахнули гарячим болем. Здавалося, наче вночі хтось залив його ротову порожнину клеєм, який до ранку засох на камінь. Та загалом преподобний, якому анітрохи не заважало бухикання Джеймі Макаки, непогано виспався. Ріно перекинувся на бік (у животі надсадно забурчало) та поглянув на Тимура та Джеймі, які, скоцюрбившись і з головами вкрившись запиленими ковдрами, спали на краях матраца. Джеймі вві сні ворушив губами.

Ріно зиркнув на наручний годинник і спохмурнів. Рука тремтіла від виснаження. Хоча насупився не тому. Уже майже дев’ята ранку — він заспав.

Ґевал сів на дивані, перевів подих, борючись із запамороченням, яке чорною хвилею піднімалося до голови, по тому, крекчучи, підвівся та пошкандибав до виходу.

Сонце смалило на повну. Преподобний зійшов із ґанку та прискіпливо обдивився пісок довкола будинку. Не помітивши свіжих слідів, здоровань підняв голову, приклав долоню до лоба, затуляючи очі від сонця, і подивився на південь.

Нікого. Нічого.

Ріно спробував прикинути, скільки часу знадобиться Лаурі, щоб орендувати машину. Вона вміє переконувати та знає, як примусити менеджерів не зволікати. Отже, кілька хвилин, не більше. Їй відомо також, наскільки вони з Тимуром і Джеймі виснажені через відсутність їжі та води, а відтак гнатиме на повну. Дев’яносто кілометрів, що відділяють Сан-Педро від Калами, для хорошого джипа — ніщо. Дев’ята година, рівно дев’ята… Француженка вже мала б наближатися до селища.

Чоловік знову спробував ковтнути, але йому не вдалося.

«Це, звісно, якщо вона дісталася вчора до Калами…»

Ріно стулив потріскані губи та прислухався, сподіваючись розчути вдалині торохтіння потужного двигуна. Вітру не було, і південноафриканець справді щось почув, щоправда, не рев мотора, а рівномірне комашине дзижчання. Здоровань наморщив лоба, поросячі оченята недобре блиснули: звук точно не міг видавати позашляховик, оскільки — Ріно рвучко задер голову — долинав згори.

Масивна щелепа Ґроббелаара відпала: просто над його головою висів квадрокоптер. Лаури немає, натомість над селищем кружляє радіокерований дрон.