Макс Кідрук - Бот. Ґуаякільський парадокс

Хтось із федералів відчинив аварійний вихід.

— Забирайте зброю! — наказав Джонні Лонґбоу.

Лейтенант Вілсон розстебнув паски, що втримували його в пілотському кріслі, хутко допоміг відстебнутися другому пілоту й увалився до салону.

— Геть із літака, НЕГАЙНО!

Блондин, затуляючи долонею рота та носа, вдав, що не почув його та повторив:

— Нічого не залишайте! Всю зброю і… — він закашлявся, — все із собою!

Попри все, евакуація тривала не більше ніж дві хвилини. С-37А — невеликий літак, тож і пілотам, і пасажирам удалося опинитися на смузі до того, як полум’я досягнуло салону.

Тепер довкола них згуртувалися не лише дітлахи, але й дорослі.

— Усі живі? — Ліза Торнтон окинула поглядом бліді обличчя. П’ятеро агентів, двоє пілотів — усі на місці.

Хтось глухо буркнув:

— Так.

Спецагент перевела погляд на Джонні Лонґбоу:

— Тоді викликай чартер із Флориди…

П’ятниця, 23 січня, 14:21 (UTC –4)

Пустеля Атакама, Чилі

Джеймі, мокрий як хлющ і страшенно сердитий, видерся на поверхню. Він більше не лаявся — тільки гнівно морщив носа, через що, відкриваючи нерівні жовті зуби, войовниче задиралася верхня губа, й ображено зиркав на Ріно, немовби докоряючи ґевалу, що той не заступився за нього та дозволив русявому вилупку спустити його на самісіньке дно шахти.

— Що там трапилося? — наблизилася до Тимура Лаура. За нею височів Ріно.

— Я спускав коротуна, він заверещав, я його витягнув, а він виявився мокрим.

— То там вода? — француженка поправила окуляри, нарешті помітила, що від бруду на скельцях майже нічого не бачить, зняла їх і взялася натирати скельця краєм футболки.

— Ну-у, — Тимур глипнув на Джеймі та смикнув носом, — я не знаю, можливо, він примудрився обісцяти себе з голови до ніг, поки теліпався на тросі.

— Я серйозно! — зашипіла Лаура.

— Звісно, там вода, — стомлено ляснувши долонями по стегнах, промовив українець. — Шахту ліфта затопили ґрунтові води.

— Але виходить, що…

— Так, — підтвердив Тимур, — підземну лабораторію мікробіології також затоплено. Правильна відповідь завжди найпростіша. Із підземним цехом із виробництва нанороботів сталося те, що трапляється з усіма підземними приміщеннями, за якими не доглядають, — його затопило ґрунтовими водами. Це означає, що ми дарма сюди перлись. Навіть якщо цех працював якийсь час після знищення наземного комплексу, ми точно знаємо, що наноагенти, якими заразилися жителі Ґуаякіля, походять не з Атаками.

Лаура, так і не начепивши окуляри назад на ніс, опустила руки. А як же «сутінкові», що вирушили на південь? А як же малюнки на стінах покинутих хатин у Сан-Педро? Утім, жодне із запитань вона так і не озвучила.

— Поїхали звідси, — запропонував Ріно, після чого, на ходу одягаючись, пішов до свого скутера.

Тимур востаннє зиркнув на викопану яму, носком кросівка жбурнув туди трохи землі, розвернувся та закрокував слідом за південноафриканцем.

Через п’ять хвилин вони вирушили на північ. Тимур і Ріно погано пам’ятали цю частину Атаками, водночас чоловіки усвідомлювали, що, прямуючи на північ, раніше чи пізніше впруться в 23-тю трасу, яка приведе їх до Калами.

Вони вибралися на дорогу за п’ять кілометрів на південь від Сан-Педро, влаштували невеликий привал, під час якого допили залишки води, та невдовзі поїхали в напрямку Калами.

Не встигли вони від’їхати на кілометр від місця привалу, як Джеймі поторсав Ріно Ґроббелаара за передпліччя. Преподобний збавив швидкість і вирулив на цілковито засипане піском узбіччя.

— Що — знову? — із легким шиплячим невдоволенням на денці голосу проказав Ріно.

Карлик кивнув.

— Звідки в тобі стільки лайна, фелла? Ні, я серйозно. Ми за добу навіть хлібних крихт не бачили. Таке враження, наче ти впродовж минулих п’яти років випорожнявся тільки у великі свята, — здоровань уже пожалкував, що поділився з коротуном пігулками «Amitiza».

Тимур зупинив «Honda Hobbit» за крок від скутера Ріно.

— Що — знову? — луною повторив запитання українець.

— Їдьте, — махнув рукою преподобний. — Ми вас наздоженемо.

Тимур кивнув, крутнув ручку газу, але рушив уперед повільно, стрілка на спідометрі не досягала 20 км/год. Удалині, праворуч від дороги, позначилися перші будівлі Сан-Педро. Наближаючись до селища, Тимур Коршак не мав великого бажання далеко відриватися від південноафриканця.

Джеймі Макака зісковзнув із сидіння та винувато мовив:

— Dos minutos, — після чого на пальцях зобразив, що затримається не довше ніж на дві хвилини.