Макс Кідрук - Бот. Ґуаякільський парадокс

— От і я про те, брате, — пророкотав велетень. — Буває сру п’ять разів на день. Хвала Ісусу!

— Pero [97] Але (ісп.). …

— Що?

— Acabo de cagar y siento… que mi culo se quema [98] Після того як покакаєш… дуже пече в задниці (ісп.). .

І знову переклад не знадобився. Ріно здогадувався, про що говорить недоросток. У нього самого іноді пекло так, що сльози на очі наверталися.

— Ну-у, — похитав головою здоровань, — є трохи. За все треба платити.

Макака його наче не чув.

— Me duele tanto que no me lo puedo ni limpiar [99] Пече так, що не можу підтиратися (ісп.). …

Ріно та Джеймі привернули увагу Тимура. Він намагався вловити, про що вони перемовляються, коли до нього гукнула Лаура:

— Чувак, може, ми не там копаємо? — француженка, на якій поки що не позначилася відсутність їжі, зісковзнула у викопану яму та ліниво розгрібала ногами купи уламків на дні. — А що як шахта деінде?

— Але ми не наштовхнулися на фундамент, — заперечив Тимур. — Під нами щось є.

— Звідки ти знаєш, чи від того фундаменту що-неб…

Ш-Ш-ШУРХ…

Українець повернув голову. Там, де він мить тому краєм ока бачив груди, плечі та голову Лаури, нічого не було. Чоловік рвонув до ями, послизнувся, впав на живіт, на руках підтягнувся до краю та зиркнув униз.

— Лауро?

П’ятниця, 23 січня, 11:39 (UTC –5)

Аеропорт генерала Мануеля Серрано

Мачала, Еквадор

Від кави страшенно розболівся живіт. Від спеки під пахвами стало мокро від поту. Ліза Торнтон зі змішаним почуттям роздратування та заздрості спостерігала за чоловіками, які чомусь значно легше переносили еквадорську спеку.

— Що із «сутінковими», які залишалися на трасі перед містом? — не повертаючись до Джонні, запитала вона.

Лонґбоу дістав телефон і, скориставшись закритим каналом, зателефонував агенту, який безперервно моніторив ситуацію. Вислухавши доповідь, Джонні кількома фразами переповів суть:

— Вони на тому місці, де зупинилися вночі, — за весь час не було жодної спроби продовжити ходу. Військовим удалося взяти людей у кільце. Що найдивніше — півгодини тому кілька «сутінкових» попросили про допомогу. До натовпу пропустили медиків і працівників еквадорського Червоного Хреста з водою та припасами. Лікарі щойно повідомили, що серед юрми чимало мертвих. Про точну кількість невідомо, йдеться про десятки. Причини смерті — фізичне виснаження, дегідратація та спричинене останніми загострення хронічних хвороб.

— Воно покинуло їх, — неголосно сказала Ліза.

— Воно ? — Лонґбоу досі вважав розповідь Тимура вигадкою та вірив, що ґуаякільські парадокси мусять мати задовільне раціональне пояснення.

Ліза Торнтон відмахнулася.

— А вантажівка?

— Також без змін: прямує на південь.

Один із чоловіків, дебелий техасець із ірландськими коренями Ерік О’Донован, підвівся та, приклавши долоню до лоба, підступив до посадкової смуги.

— Наш «Gulfstream» на підході, — сказав він.

Ліза та Джонні поглянули на схід, у тому ж напрямку, куди дивився агент, і серед білих із темними пласкими черевами хмар побачили застиглу цятку. Літак порівнявся зі смугою, а тому їм здавалося, що він майже не рухається та висить на одному місці, неначе пришпилений до небесного полотна. Через хвилину цятка збільшилася, і Ліза впізнала характерні обриси реактивного С-37А з Т-подібним хвостовим оперенням і з розташованою під хвостом парою бочкоподібних двигунів.

— Устаємо, джентльмени, — Ліза Торнтон двічі плеснула в долоні. — Час рушати.

За п’ять хвилин, здіймаючи хмари куряви, здуваючи до країв траси дрібні камінці та сміття, С-37А торкнувся асфальту та підкотив до майданчика, на якому чекали федерали. Ліза, інстинктивно мружачись від реву потужних авіаційних двигунів, із неприхованою радістю окинула поглядом красень-літак: білий фюзеляж із синім черевом, біла зірка в синьому колі з боків турбін — символ військово-повітряних сил США, напис «UNITED STATES OF AMERICA» над шістьма великими ілюмінаторами з кожного боку. Пілот, розрізнивши в групі жінку, нахилився до вікна і по-кіношному відсалютував. Ліза сяйнула у відповідь посмішкою та кивнула.

Пілоти не стали глушити двигуни. Двері-трап опустилися й у проході вигулькнула кучерява голова командира екіпажу. На вигляд йому було не більше двадцяти шести.

— Лейтенант USAF Вілсон, мем, — йому доводилося кричати через рев двигунів. — До ваших послуг!

Ліза, а за нею Джонні з велетенською чорною сумкою на плечі ступили на трап.