Елізабет Костова - Історик

— Ми прикрасимо вівтар і нову купіль для хрещення, — говорить Дракула. — Замовляйте кращих майстрів, звідки хочете. Це оплатить будь-яку роботу, і ще досить залишиться на мою могилу.

— Вашу могилу, мілорде? — настоятель шанобливо дивиться на підлогу.

— Так, ваше преосвященство. — Його рука знову тягнеться до руків’я кинджала. — Я думав про це. Я хотів би, щоб мене поховали перед вівтарем, а зверху накрили мармуровим каменем. Ви, звичайно ж, відправите найкращу службу. Можете запросити ще й другий хор заради такого випадку.

Настоятель уклоняється, але обличчя цієї людини, розважливий блиск у його очах змушує його нервуватися.

— На додаток до всього в мене є кілька прохань, які ви добре запам’ятаєте. Я хочу, щоб на могильному камені намалювали мій портрет, а не хрест.

Настоятель, уражений, підводить голову.

— Не буде хреста, мілорде?

— Ніякого хреста, — вперто повторює князь.

Він дивиться просто на настоятеля, а той не зважується заперечувати. Але він — духовний наставник цієї людини, і за хвилину він говорить знову:

— На кожній могилі ставиться знак страждань нашого Спасителя, і ваша могила повинна мати таку саму честь.

Дракула засмучується.

— Я не збираюся надовго віддавати себе смерті, — говорить він, понизивши голос.

— Є тільки один спосіб уникнути смерті, — сміливо каже настоятель, тільки через Христа, якщо Він дарує нам вічне життя.

Дракула пильно дивиться на нього кілька хвилин, і той намагається не відводити погляду.

— Можливо, — нарешті говорить він. — Але нещодавно я познайомився з людиною, купцем, який побував в одному західному монастирі. Він розповів, що в Галлії є таке місце — найстаріша церква в нашій частині світу, — де кілька латинських ченців знайшли спосіб пережити смерть. Він запропонував мені купити їхню таємницю, записану ним у книгу.

Настоятель здригається.

— Нехай зберігає нас Бог від такої єресі, — квапливо вимовляє він. — Я певен, сину мій, що ви відмовилися від цієї спокуси.

Дракула посміхається.

— Ви ж знаєте, я дуже люблю книги.

— Є тільки одна істинна Книга, яку ми повинні любити всім своїм серцем і душею, — говорить настоятель, але водночас не може відвести погляду від порізаної шрамами руки князя, якою він бавиться коштовним руків’ям кинджала. На мізинці Дракула носить перстень, і настоятель добре знає символ на ньому — не треба навіть придивлятися — лютий звір.

— Досить про це. Ходімо. — Настоятель радіє. Дракула, очевидно, стомився від суперечок і легко підводиться. — Я хочу подивитися на ваших переписувачів, у мене для них незабаром знайдеться робота.

Вони разом проходять у невелике приміщення для переписування рукописів, у якому троє ченців, за старими правилами, вручну копіюють манускрипти, а один чернець вирізає букви, щоб надрукувати сторінку «Житія святого Антонія». Друкарський прес стоїть у кутку. Це перший друкарський прес у Валахії, і Дракула гордо проводить по ньому своєю важкою широкою рукою. Найстаріший із ченців, стоячи біля преса, вирізує щось із дерева. Дракула нахиляється над ним.

— Що це буде, отче?

— Святий Михаїл убиває дракона, мілорде, — бурмоче старий чернець, зводячи на князя старечі очі, обрамлені густими сивими бровами.

— Нехай краще дракон убиває безбожника, — посміхаючись, говорить Дракула.

Чернець киває, але настоятель знову здригається.

— У мене для вас є нова робота, — говорить йому Дракула. — Я залишу начерк у настоятеля.

На залитому сонцем дворі він зупиняється.

— Я залишуся, щоб послухати службу й прийняти у вас причастя. — Він повертається й посміхається настоятелеві: — У вас знайдеться для мене ліжко в одній із келій на сьогодні?

— Як завжди, мілорде. Цей будинок Бога — ваш будинок.

— А тепер ходімо на мою вежу.

Настоятель добре знає цю примху покровителя. Дракула любить дивитися на озеро й навколишні береги з найвищої точки церкви, наче перевіряючи, чи не йде ворог. У нього на це є поважні причини, думає настоятель. Оттомани шукають його голову рік у рік, король Угорщини ненавидить його, власні бояри теж ненавидять і бояться. Чи є у світі хто-небудь, хто не є йому ворогом, окрім жителів цього острова? Настоятель повільно піднімається за ним крутими сходами, підбадьорюючи себе перед дзенькотом дзвонів. Невдовзі пролунає подзвін, і нагорі звук дуже гучний.

Під куполом вежі є довгі отвори з кожного боку. Коли настоятель піднімається на верхній майданчик, Дракула вже стоїть на своєму улюбленому місці й дивиться на озеро, закинувши за спину руки: звичайна поза, коли він щось планує, обмірковує. Настоятель бачив, як князь стояв отак перед своїми воїнами, даючи вказівки на наступний день. Він не схожий на людину, якій постійно загрожує небезпека, — це володар, чия смерть може статися будь-якої миті і який повинен щохвилини думати про спасіння своєї душі. Але ні, думає настоятель, він схожий на людину, перед якою лежить увесь світ.