Елізабет Костова - Історик

Прийшовши у свій номер, я поклала книгу на скляний столик і вмилася. Потім я вийшла на балкон. Чому? Я раптом подумала, що це небезпечно для жителів готелю — балкони на такій висоті. Я стояла й дивилася на місто. Нижче на один квартал я бачила патриціанське каліцтво міського палацу Філадельфії зі статуєю миролюбного Вільяма Пенна вгорі. Далі зеленіли квадрати скверів і парків, сонце грало на вежах банку. Далеко ліворуч я бачила урядовий будинок, підірваний місяць тому. Жовто-червоні крани схилили шиї до руїн, і я чула шум відбудовних робіт.

Але мій погляд захопила не ця картина. Я мимоволі думала про інший краєвид, що я вже спостерігала раніше. Я нахилилася через поручні балкона, відчуваючи літнє сонце й дивну безпеку, незважаючи на те що знаходилася на такій висоті від землі, наче небезпека могла загрожувати мені зовсім з іншого світу.

Я уявила ясний осінній ранок 1476 року, досить прохолодний, туман здійнявся з поверхні озера. Човен огинає острів навколо стін монастиря й бань із залізними хрестами. Дерев’яний ніс злегка торкається каменів, а двоє ченців вибігають з-за дерев, щоб затягти човен на берег. Із човна виходить один чоловік. Ноги, які він ставить на кам’яну набережну, взуті в черевики з червоної шкіри, на кожному — гостра шпора. Він нижчий на зріст за молодих ченців, але здавалося, що він височить над ними. На ньому фіолетово-червоний костюм під довгою чорною оксамитовою мантією, застебнутою на широких грудях гарною брошкою. На голові в нього конусоподібний капелюх, чорний, із червоною пір’їною спереду. Його вкрита шрамами рука, закинута за спину, грає з коротким мечем на поясі. У нього зелені очі, неприродно великі й широко посаджені, вигнутий рот і ніс, у чорному волоссі й вусах можна побачити сивину.

Настоятеля вже сповістили: він поспішає і зустрічає гостя під деревами.

— Яка честь для нас, мілорде! — вигукує він, простягаючи руку. Дракула цілує його перстень, а настоятель хрестить його в повітрі. — Нехай благословить тебе Господь, сину мій, — додає він, наче дякуючи спонтанно.

Він знає, що появу князя можна вважати удачею, Дракулі напевно довелося пройти через турецьку територію. Це вже не вперше патрон настоятеля з’являвся, ніби перенесений божественною силою. Настоятель чув, що митрополит у Курте де Арджес незабаром проголосить Дракулу правителем Валахії, і тоді, без сумніву, Дракула нарешті звільнить усю Валахію від турків. Настоятель торкається пальцями чола князя на знак благословення.

— Ми думали про гірше, коли ви не прийшли навесні. Хвала Господу!

Дракула посміхається й нічого не говорить, даючи настоятелеві велику книгу. Вони раніше вже сперечалися про смерть, згадує настоятель. Дракула кілька разів запитував настоятеля, чи вірить він, свята людина, що кожен грішник, щиро покаявшись, потрапить у рай. Настоятель занепокоєний тим, що коли настане цей момент, чи встигне його патрон пережити останній ритуал, але не наважується про це сказати. Звичайно, все це відбудеться, якщо настоятель наполягатиме. Дракула вдруге перехрестився в істинну віру, аби висловити своє покаяння за тимчасовий відступ від неї у західну єретичну віру. Настоятель простив йому все, від себе простив усе. Хіба Дракула не присвятив своє життя боротьбі з безбожниками, з жахливим султаном, що руйнує стіни християнського світу? Але настоятель також думає про себе, що ж Всемогутній призначить цій дивній людині Він сподівається, що Дракула не порушуватиме цієї теми. Настоятель полегшено зітхає, коли князь просить показати, що нового зроблено за його відсутності. Вони разом обходять двір монастиря, і кури розбігаються перед ними. Дракула оглядає нові будинки, густі сади, городи, і на його обличчі з’являється задоволення, а настоятель поспішає показати йому нові підземні ходи, які вони побудували після його останнього візиту.

У келії вони п’ють чай, Дракула ставить перед настоятелем оксамитовий міх.

— Відкрийте, — пропонує він, розгладжуючи вуса. Він сидить у кріслі, розкинувши свої міцні ноги, завжди присутній поруч із ним меч усе ще висить на поясі. Настоятелеві хотілося б, щоб Дракула давав подарунки з більшою лагідністю, але він мовчки відкриває мішок.

— Турецький скарб, — говорить Дракула, широко посміхаючись.

У нижньому ряді в нього не вистачає одного зуба, але решта сильні й білі. Усередині настоятель бачить дорогоцінні камені невимовної краси, Грона смарагдів і рубінів, оттоманські важкі золоті персні й брошки та декілька речей, включаючи золотий гарний хрест із темними сапфірами. Настоятель не хоче знати, звідки це взялося.