Елізабет Костова - Історик

Здесь есть возможность читать онлайн «Елізабет Костова - Історик» весь текст электронной книги совершенно бесплатно (целиком полную версию без сокращений). В некоторых случаях можно слушать аудио, скачать через торрент в формате fb2 и присутствует краткое содержание. Город: Харків, Год выпуска: 2006, ISBN: 2006, Издательство: Книжковий Клуб «Клуб Сімейного Дозвілля», Жанр: Триллер, Ужасы и Мистика, на украинском языке. Описание произведения, (предисловие) а так же отзывы посетителей доступны на портале библиотеки ЛибКат.

Історик: краткое содержание, описание и аннотация

Предлагаем к чтению аннотацию, описание, краткое содержание или предисловие (зависит от того, что написал сам автор книги «Історик»). Если вы не нашли необходимую информацию о книге — напишите в комментариях, мы постараемся отыскать её.

Над цією вишуканою і безжальною містерією Елізабет Костова працювала 10 років, і недаремно: роман був перекладений 20 мовами і породив справжнє міжнародне божевілля. Велика голлівудська кінокомпанія «Sony Pictures» готує його екранізацію.
Одного разу пізно ввечері, вивчаючи бібліотеку батька, молода дівчина знаходить старовинну книгу й конверт із жовтіючими листами, у яких було лиховісне звертання: «Мій дорогий й нещасний спадкоємцю…» Ця знахідка відкриває для неї світ, про який вона ніколи не мріяла — лабіринт, у якому таємниці минулого батька й загадкова доля матері пов’язані зі злом, що ховається в глибинах історії.

Історик — читать онлайн бесплатно полную книгу (весь текст) целиком

Ниже представлен текст книги, разбитый по страницам. Система сохранения места последней прочитанной страницы, позволяет с удобством читать онлайн бесплатно книгу «Історик», без необходимости каждый раз заново искать на чём Вы остановились. Поставьте закладку, и сможете в любой момент перейти на страницу, на которой закончили чтение.

Тёмная тема
Сбросить

Интервал:

Закладка:

Сделать

— Він пішов у монастир, — сказала я.

— Так, — озвався Барлі.

Я зібрала листівки й поклала їх на мармуровій поверхні туалетного столика.

— Ходімо, — сказала я.

Зазирнувши в сумку, я витягла звідти срібний кинджал у чохлі й обережно поклала його в кишеню.

Барлі нахилився й поцілував мене в щоку, здивувавши мене цим.

— Ходімо, — погодився він.

Дорога в Сен-Матье була довшою, ніж я пам’ятала, до того ж брудною й спекотною навіть пізно ввечері. У Ле Бен не було машин — принаймні, ми їх не бачили, — тому ми вирушили пішки, швидко пройшли повз зорані селянські городи, поки не дійшли до лісу. Відтіля дорога йшла вгору. Увійшовши в ліс, де росли оливи, сосни, величезні дуби, — ми відчули себе, ніби знаходимося в соборі: тут було темно й прохолодно, і ми стали говорити тихіше, хоча й так говорили мало. Моє збудження посилювалося голодом — ми навіть не дочекалися кави від метрдотеля. Барлі зняв кепку й витер чоло.

— Вона не могла вижити після такого падіння, — крізь клубок у горлі вимовила я.

— Не могла.

— Батько ніколи не думав (принаймні, в листах) про те, що її хтось зіштовхнув.

— Так, — сказав Барлі, знову надягаючи кепку.

Я замовкла. Ми йшли по нерівній бруківці — тут дорога все ще була вимощена, і наші ноги видавали монотонний звук.

— Професор Россі писав, що у разі самогубства виникає ризик стати… перетворитися…

— Я пам’ятаю, — відгукнувся Барлі.

Я пошкодувала, що сказала це. Дорога пішла круто вгору.

— Може, хто-небудь проїде на машині, — додав він.

Але машин не було, і ми дедалі більше прискорювали крок, тому за якийсь час уже не могли вимовити ані слова. Я була здивована, коли раптово, вийшовши з-за останнього повороту, ми побачили стіни монастиря. Я не пам’ятала ні цього повороту, ні галявини на вершині гори. Уже був пізній вечір. Я ледь пам’ятала відкритий майданчик перед воротами монастиря, сьогодні на ньому не було жодної машини. Де ж туристи? Цікаво б дізнатися. За хвилину ми прочитали напис, де говорилося, що в монастирі ремонт і цього місяця відвідувачі не приймаються. Але це не змусило нас сповільнити кроки.

— Ходімо, — сказав Барлі і взяв мене за руку — я дуже зраділа, бо моя рука почала тремтіти.

Уздовж монастирських стін височіли ліси. Бетономішалка (цемент? тут?) загороджувала шлях. Дерев’яні ворота були щільно зачинені, але не замкнені, як ми зрозуміли, нерішуче потягнувши за чавунне кільце. Мені не подобалося вдиратися без дозволу, не подобалося, що я не бачила там сліду батька. Може, він досі знаходився у Ле Бен або десь в іншому місці? Можливо, він обшукував підніжжя гори, на сотню метрів униз, продовжуючи перервані багато років тому пошуки? Я спочатку пошкодувала про наше рішення відразу піти в монастир. До того ж, хоча до повного заходу сонця залишалася приблизно година, сонце ось-ось мало сховатися за високим хребтом Піренеїв. Ліс, із якого ми щойно вийшли, уже поринув у морок, і незабаром останні світлі барви дня згаснуть на монастирських стінах.

Ми обережно ввійшли всередину й пішли через подвір’я. Було чутно, як у центрі шумів фонтан із червоного мармуру. Там були тонкі кручені колони, які я пам’ятала, довгі келії і розарій. Золотаве світло змінилося темно-коричневою тінню. Навколо нікого не було видно.

— Як, на твою думку, може, нам повернутися у Ле Бен? — прошепотіла я Барлі.

Перш ніж він відповів, ми почули звук — спів із церкви на іншому боці монастиря. Двері її були зачин? ні, але ми добре чули, як усередині проходила служба, що інколи переривалася паузами тиші.

— Вони всі там, — сказав Барлі. — Можливо, і твій батько теж. Але я була не впевнена в цьому.

— Якщо він і був тут, то він пішов униз… — я замовкла й оглянула подвір’я.

Минуло майже два роки після нашого з батьком візиту сюди, мого другого візиту, — тепер я вже знала. І я не могла згадати, де був вхід у склеп. Раптом я побачила дверний отвір, ніби він з’явився в одній зі стін монастиря, коли я цього не бачила. Тоді я згадала кам’яних тварин, вигравіруваних у стіні: грифонів і левів, драконів і птахів, дивних істот, яких я не могла визначити — суміші добра і зла.

Ми з Барлі дивилися на церкву, але її двері залишалися зачиненими, і ми стали обережно пробиратися через подвір’я туди, де мав бути вхід у склеп. Зупинившись там, під поглядом цих застиглих тварин, я бачила лише тінь, у яку нам доведеться спуститися, і серце в мене стиснулося. Але потім я згадала, що там може бути мій батько — може, у якійсь жахливій ситуації. Барлі, впертий і зухвалий, усе ще тримав мене за руку. Я цілком готова була почути, що він скаже щось про якісь дивні справи, у які вскочила моя родина, але він був напружений, спокійний, як і я.

Читать дальше
Тёмная тема
Сбросить

Интервал:

Закладка:

Сделать

Похожие книги на «Історик»

Представляем Вашему вниманию похожие книги на «Історик» списком для выбора. Мы отобрали схожую по названию и смыслу литературу в надежде предоставить читателям больше вариантов отыскать новые, интересные, ещё непрочитанные произведения.


Элизабет Костова - Историк
Элизабет Костова
Елізабет Ґілберт - Природа всіх речей
Елізабет Ґілберт
Елізабет Мак-Нілл - Дев’ять з половиною тижнів
Елізабет Мак-Нілл
Елізабет Костова - Викрадачі
Елізабет Костова
Элизабет Костова - Похищение лебедя
Элизабет Костова
Элизабет Костова - Историкът
Элизабет Костова
Мері Елізабет Додж - Срібні ковзани
Мері Елізабет Додж
Отзывы о книге «Історик»

Обсуждение, отзывы о книге «Історик» и просто собственные мнения читателей. Оставьте ваши комментарии, напишите, что Вы думаете о произведении, его смысле или главных героях. Укажите что конкретно понравилось, а что нет, и почему Вы так считаете.

x