Елізабет Костова - Історик

На ньому був той самий червоно-фіолетовий одяг, який я бачив у саркофазі, і він здавався мені вищим і кремезнішим, ніж минулої ночі. Я мовчки чекав, чи кинеться він на мене одразу — цікаво, чи пам’ятає він, що я хотів забрати в нього кинджал? Але він злегка нахилив голову, наче вітаючись.

— Як я бачу, ви вже почали свою роботу. У вас, без сумніву, є до мене питання. Спочатку поснідаємо, а потім поговоримо про мою колекцію.

Я побачив, як щось блиснуло на його обличчі в темряві (напевно, око). Він пішов не людською, але поважною ходою назад до вогню — там знову була гаряча їжа й питво, включаючи гарячий чай, що зігрів мої промерзлі кості.

Дракула сидів і дивився на бездимний вогонь, прямо тримаючи голову над широкими плечима. Сам не бажаючи того, я пригадав свідчення про його смерть, що збігалися в одному: голову відокремили від трупа. Як він повернув собі голову, якщо це не ілюзія? Комір його гарної туніки був піднятий до підборіддя, темні кучері спадали прямо на плечі.

— А тепер, — сказав він, — давайте проведемо невелику екскурсію.

Він знову запалив свічки, і я ходив за ним від стола до стола, поки він запалював там свічники.

— Нам треба взяти щось почитати.

Мені не сподобалося те, як світло від свічки грало на його обличчі, коли він нахилявся над кожним новим вогником, і я намагався замість цього дивитися на назви книг. Він став майже поруч зі мною, коли я зупинився перед згортками й арабськими книгами, які помітив раніше. Я зрадів з того, що він був усе ще за кілька кроків від мене, але все одно від нього йшов неприємний запах, і я поборов невелике запаморочення. Мені треба бути обережним, подумав я: хто знає, що очікує на мене цієї ночі?

— Я бачу, ви знайшли мої трофеї, — мовив він. У його холодному голосі почулося задоволення. — Це мої оттоманські документи. Деякі з них дуже старі, від перших днів їхньої диявольської імперії, а на цій полиці матеріали останнього десятиліття. — Він посміхнувся в мерехтливому світлі. — Ви не можете собі уявити, яким задоволенням була для мене загибель їхньої цивілізації. Звичайно, їхня віра не мертва, але султани зникли назавжди, а я пережив їх.

Я подумав, що він розсміється, але наступну фразу він сказав серйозним тоном:

— Тут знаходяться великі книги, написані для султана про його великі землі. Ось, — він доторкнувся до згортка, — історія Мехмеда, нехай він згниє в пеклі, написана християнським істориком, що виявився підлабузником.

Нехай він теж згниє в пеклі. Я намагався сам знайти цього історика, але він помер, перш ніж я зміг його знайти. Отут відомості про кампанії Мехмеда, написані його власними підлесниками, тут також написано про падіння Великого міста. Ви не читаєте арабською?

— Дуже погано, — зізнався я.

— А! — здавалося, його це побавило. — У мене була можливість вивчити їхню мову й писемність, поки я був бранцем. Ви знаєте, що мене віддали їм у заставу?

Я кивнув, намагаючись не дивитися на нього.

— Так, мій власний батько віддав мене батькові Мехмеда як заставу того, що ми не будемо розпалювати війну проти імперії. Уявіть: Дракула — застава в руках безбожників! Я не гаяв там часу — вивчив про них усе, що тільки міг, аби перевершити їх в усьому. Саме тоді я заприсягнувся робити історію, а не бути її жертвою.

Його голос був таким гнівним, що я мимоволі подивився на нього й побачив, яким жахливим було його обличчя: ненависть переповняла його, куточки його рота піднялися під довгими вусами. І тоді він розсміявся, і звук цей був застрашливим.

— Я переміг, а вони зникли. — Він поклав руку на красиво оздоблену шкіряну палітурку. — Султан боявся мене: заснував орден лицарів, аби переслідувати мене. Вони досі все ще існують десь у Царграді й намагаються докучати мені. Але їх стає дедалі менше й менше, їх чисельність зменшується на очах, у теж час як кількість моїх слуг збільшується по всій земній кулі.

Він випростався.

— Ходімо, я покажу вам інші скарби, а ви висловите мені свої пропозиції щодо того, як класифікувати їх.

Він водив мене від розділу до розділу, виокремлюючи деякі раритети, і я зрозумів, що мої припущення про його систему класифікації були правильні. Особливо велика шафа містила відомості про катування від давніх часів до наших днів. Там були відомості про в’язниці середньовічної Англії, про камери катувань інквізиторів, про експерименти третього Рейху. У деяких книгах доби Ренесансу наводилися зображення знарядь катувань та різних частин людського тіла. Другу частину кімнати було відведено історії церковної єресі, до якої застосовувалося катування всіма тими інструментами. Інший кут був присвячений алхімії, наступний — чаклунству, далі — філософія найнеприємнішого напряму.